У нас, як і в будь-якому суспільстві, що веде війну і де брати участь у цій війні є соціально прийнятним, доволі розповсюдженою позицією є хибна співучасть. Так, я про картинки зі свічками "бережи боже наших сонечок". Так, я про "пишаємось нашими військовими". Так, я про донати в 20 гривень не від пенсіонерки, яка об'єктивно більше не може. А від людей, які хочуть потім спитати "ДЕ НОВІ ПЕРЕМОГИ ЧОМУ НЕМАЄ ЩЕ АПАЧІВ ДЕ ТИСЯЧІ ТАНКІВ ЧОМУ КРЕМЛЬ ДОСІ НЕ ПАЛАЄ". Я ще пам'ятаю 2014 рік, коли після акції "5 гривень на армію" люди щиро казали, що вони здавали по 5 гривень, і не розуміють де сучасна зброя.
В більшості випадків така імітація співучасті є доволі безпечною, бо вона взагалі ні на що не впливає. Бо ваші свічечки у фб нікому не потрібні. І нікого не зачіпають. Але іноді оця імітація виливається або у відверту шкоду, або у формування абсолютно хибних очікувань від військових під час війни і після війни.
Так ось, умовно у деяких не дуже залучених цивільних є дві групи очевидно хибних очікувань:
1. Після війни "хлопці повернуться і наведуть порядок". Модифікацією цієї концепції є "військовим буде вдячне все суспільство і вони будуть локомотивом позитивних змін в Україні".
2. Після війни "оті ветерани почнуть качати права і взагалі у нас буде всім заправляти воєнщина".
Ні. І ні. Як масового явище не буде ані першого, ані другого.
Чому ти про це так впевнено пишеш?
1. Бо досвід співучасті створення кількох відділень реабілітації незабутній. Як і досвід спілкування з пацієнтами та лікарями.
2. Непогано знаю історію.
3. Добре знаю кризову психологію.
Я вже багато разів писав, що з вдячністю будуть проблеми. Не тому що люди погані. А тому що будь який травматичний досвід - а війна це до біса травматичний досвід, навіть якщо ти намагаєшся усіма засобами її ігнорувати - люди намагаються забути. Ігнорувати. Не помічати.
Так, ті, хто залучений, ті, хто ховають близьких на своєрідному жахливому конвеєрі, будуть пам'ятати до кінця життя все пережите. Ми з Яровою якось обговорювали, що нам пощастило що першу партію пигулок ми випили ще після 2014-2015, і тому зараз нам дещо простіше ніж "неофітам" волонтерства. (Я зараз виключно про цивільних). Але навіть ті, у кого загинув далекий родич і сусід - будуть намагатися витіснити спогади. Це природньо.
А ветерани - вони ж живі носії цих спогадів - їх "краще" буде ігнорувати для багатьох. Ні, так будуть робити не всі. Але так буде робити дуже багато людей. Тому у всіх "партій ветеранів" і рухів "ветерани наведуть порядок" максимальний строк життя - рік після війни. І навіть тоді вони не будуть дуже популярними. Потім у людей буде геть інший запит. Єдине виключення, це якщо якийсь генерал чи політик з досвідом участі у війни стане черговим "українським Месією", але це взагалі не те саме, що "Партія військових та волонтерів".
І так, буде дуже багато людей, які будуть сором’язливо відвертатися, коли побачать ветерана з розкоординованим рухами та з порушеннями мовлення. В якого уламком відірвало частину мозку і тому він виглядає "як п'яний". Бо - якось він не такий гарний, як хлопці з парадних картинок. Я вже не кажу про "звичайні" набуті на війні інвалідності. Ми ще побачимо дофіга байдужості. Природної. Навіть логічної. Як її бачили ветерани в США, в Європі, в Росії, у нас. Де завгодно. Про "психів, які волають на вулиці" або нервово реагують на феєрверки - помовчу. Про неліковані контузії і органічні розлади особистості, які іноді слідують за цим - теж. Це не дуже приємна тема, чи не так?
До речі, властивість мозку забувати та ігнорувати і на тему "ми ніколи не пробачимо росіян, сотні років не пробачимо" дасть відповідь. Якщо вони перестануть бути загрозою, вже за одне покоління (якщо не раніше) буде доволі масове "війна була давно" і "діти за батьків не відповідають". Якщо залишаться загрозою - буде дещо інакше. Французи і німці, британці і французи та навіть серби і хорвати - вам у поміч.
Крім того, що саме суспільство буде природно намагатися не згадувати війну, так і у самих ветеранів буде дещо до біса інших справ. І тут ми про "ветеранів, що будуть качати права". Три слова (точніше чотири). Реабілітація. Соціалізація. Політичне представництво.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
