Російський наступ розвивається по-різному. У Бахмуті росіяни просуваються вперед. І потихеньку огинають місто з півдня на захід. Судячи з карт ISW, вони сильно просунулися і вже підійшли до передмість Часового Яру.
З півночі Бахмута все поки виглядає не так загрозливо для ЗСУ, але загалом картина не вселяє оптимізму. Мені здається, що протягом наступного тижня ЗСУ залишать Бахмут. Якщо, звичайно, не трапиться чогось такого, що радикально змінить обстановку навколо цього міста.
У Луганській області, на Лиманському і Куп'янському напрямках, успіхи путінського війська не такі очевидні і, попри всі атакуючі спроби, росіяни так нікуди істотно і не просунулися за останні дні. Буксує і наступ в Донецькій області, в районі Авдіївки, який теж почався кілька днів тому, але не призвів до якихось помітних успіхів.
А у Вугледарі взагалі росіяни були розгромлені і кинулися тікати. 80 осіб убито, майже 300 поранено і 30 одиниць бронетехніки знищено. Всі російські пабліки, включаючи полум'яного Гіркіна, описують це як повний розгром.
Нагадаю, що під Вугледаром це вже другий чи третій провал російського наступу. Схоже, що цього разу росіяни отримали по зубах так сильно, що про наступну спробу наступати на Вугледар можна надовго забути.
У російському агітпропі наростає примітна тенденція. Бадьорі і вгодовані медіаперсони, які знаходяться в цілковитій безпеці, закликають росіян не боятися смерті.
Тон, як завжди, задає Марго Симоньян: "Смерть неминуча, смерть чекає нас усіх. І зовсім не факт, що краще померти немічною людиною від якоїсь важкої хвороби, ніж за правильну і важливу справу".
Її підтримує Володимир Соловйов: "Життя сильно переоцінене. Навіщо боятися того, що неминуче? Тим більше, ну, ми ж в рай потрапимо! Смерть - це закінчення одного земного шляху і початок іншого ... "
Нещодавно протоієрей Андрій Ткачов публічно проповідував: "Люди вмирають як свині, захлинаються блювотиною. Їли-пили, під столи попадали, обригалися і блювотиною захлинулися, ось тобі і смерть. Так краще зі зброєю в руках померти за Батьківщину, як герой, як чоловік. Ще помолитися перед смертю: Господи, помилуй, і пішла душа в рай".
Ще раніше депутат-актор Дмитро Пєвцов: "Ось так, як наші вміють любити, дружити і вмирати, та ще в такій кількості. Як це не сумно і не страшно... та й такої кількості святих, напевно, немає ні в одній країні світу. Ось, напевно, в цьому наша сила, на відміну від усього світу".
Ну і всі ми пам'ятаємо Путіна, який на зустрічі з матерями, які втратили своїх синів, говорив, що "краще ось так загинути, ніж від горілки або під колесами автомобіля"…
Це вже просто якась нова стадія розвитку путінізму. Він перетворюється на культ смерті. Людей привчають до того, що померти не страшно, це просто, тут немає нічого особливого, раз - і помер. Не бійтеся, всі там будемо. Ідіть, помріть за нас. А ми вас пом'янемо добрим словом. Все одно від вас живих тільки одна морока. Толку від вас немає, одні витрати.
Я б звернувся до Марго з проханням: відправ з цими словами свого чоловіка Тиграна Кеосаяна на фронт. Скажи йому, що нічого йому чекати старості. Нехай піде і помре за правильну і важливу справу. Толку від нього все одно немає ніякого. Фільми він знімає погані, грошей на них потрібно багато. І взагалі він старіє і втрачає товарний вигляд. Час вже йому здохнути за Путіна. А Марго собі знайде когось новішого. І, можливого, не такого дурня, як Тигран, якого вона вже стільки років тягне на собі життям.
Так вона для нього змушена вибивати бюджети і ефіри, а здохнувши він принесе їй білу Ладу... не те, щоб їй була потрібна біла Лада, але все хоч копієчка - в дім. І її милий пупсик зі статті витрат перетвориться в акуратний портретик на стінці, який буде мовчки дивитися на її нове життя…
І так мені огидно слухати цих сволот... самі в кращому разі покрутяться перед об'єктивами в камуфляжі в пів сотні кілометрів від передової і давай блажити про "не страшно вмирати"... Не страшно? Так піди і здохни сам, гн**a! Звільни людство від свого перебування на цьому світі. Адже смерть - це, всього лише, "закінчення одного земного шляху і початок іншого". Так що не тушуйся! Бери калаш і вперед, в атаку!
Паскуда! До смерті він людей привчати взявся... Мабуть, собі життя більше, ніж цим солдатикам, наміряв. А чого б не здохнути? Вже пожив: скоро сьомий десяток розміняєш! Час і честь знати. Будиночки на озері Комо все одно зникли. Більше ти їх не побачиш. Перемогти Росія вже не зможе, а в разі поразки тобі в кращому разі клітка, а гіршому - петля. Так що "чого боятися того, що неминуче"? Іди: помри красиво! Зі словами любові до свого говнокомандувача... ти так часто згадуєш його в своїх ефірах…
Темні, малограмотні, ошукані і бідні російські мужички йдуть на страшну справу: вбивати інших людей. Багато з них незабаром і самі загинуть страшною, злою смертю. Розірвані на частини, згорілі до тла, потопаючи у власній крові і плутаючись в кишках.
А якщо вони дивом залишаться живі, то навіть ті ледь помітні паростки моралі, які встигли в них прорости в тому, ще довоєнному житті, будуть витравлені з їхніх душ цією війною як кислотою і вони перетворяться на двоногих звірів, для яких вбити буде як попісяти…
І все це зроблять ці ситі, лискучі від достатку і комфорту тварюки. Марго мов глузуючи, виходить на ці свої ефіри з жахливим, як у папуаса, макіяжем. Наче вона вискочила з якогось веселого маскараду і ось буквально на секунду на підході до камери: "Га? Про що? Що сказати солдатам? Ой, ну ви теж... зараз міркую... що сказати, що сказати ... Йдіть на війну і помріть. А що ще сказати? Ніякого від вас іншого пуття немає. Смерть неминуча, бла-бла-бла і все таке... коротше, ніколи мені. Бачите: я зайнята. Ну все-все. Я пішла..."
Я вже перестав дивуватися тій прірві, в яку валиться Росія. У цієї прірви немає дна. І якщо не дивитися на всі боки, то росіянам здається, що все нормально: летимо, легкість в членах, дух захоплює.
І тільки ми, стоячи на краю цієї прірви, бачимо як вона віддаляється від нас все далі вниз. А з нами залишаються лише наші спогади про неї, наш образ її, який вже зовсім не схожий на те, у що вона перетворилася тепер. Те, що ми бачимо в своїй пам'яті - це лише світло померлої зірки.
Відійдімо від краю. Нема чого дивитися на цей ганебний кінець. Марго Симоньян з зеленими тінями і безглуздим декольте, яка розповідає про смерть. Ось якою є сьогодні Росія.
Наше справа праведна. Ворог буде розбитий. Перемога буде за нами.
Слава Україні!
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
