Підпишіться 
Політолог Вадим Денисенко вважає, що переговори за участі європейців насправді не про Україну, а про те, як змусити ЄС зняти санкції з РФ в обмін на гарантії безпеки. Автор пояснює, чому Путін подав свою згоду як "царський жест", чим загрожує фрагментація проукраїнської коаліції і чому Києву час жити реаліями 2026-го, а не 2022 року. Публікуємо його роздуми.
Чому Путін погодився на появу європейців на переговорах. І чи, справді, це добре для нас?
1. Просто, щоб ні в кого не було ілюзій: ці переговори не про Україну, хоч ми ніби і в центрі уваги. Це переговори про те, як змусити європейців зняти санкції з РФ в обмін на гарантії безпеки та можливість американських компаній зайти посередниками при продажі російських товарів. І тому, поява європейців була передвизначена.
відео дня
Просто, в силу слабкості самих європейців та певної заангажованості американців, Путіну вдалося показати свою згоду, ледве не як царський жест милості.
2. Європейці поки явно не готові до нового формату переговорів. І проблема тут не в визначенні переговорника, проблема в мандаті для переговорів. Справа в тому, що навіть наші найбільші союзники мають одночасно дві протилежні думки: вони хочуть завершення війни (через фінансові та електоральні виклики) і одночасно хочуть її продовження (бо бояться агресії РФ). Як результат, в наступні місяці є висока загроза фрагментації проукраїнської коаліції.
3. В той же час маємо класичне двомислення Путіна, який хоче торгувати з Європою і тут же говорить про сфери впливу і лякає європейців війною. Власне, така позиція Путіна - є головним стримуючим фактором для європейців. Але це не зупиняє, а лише сповільнює фрагментацію коаліції.
4. При цьому, мені здається, що в Києві мало хто до кінця усвідомлює зміну модальності переговорів. І ми пробуємо продовжувати жити за лекалами 2022. На жаль, європейці вже почали хитатися і вони не зможуть жити в логіці 2022 (приїздіть, всі хто потребує, грошей дамо стільки, скільки треба, Путіна залишимо в ізоляції). Нам потрібно міняти стратегію і разом з європейцями будувати нову рамку червоних ліній. Бо хочемо ми чи ні, але ці червоні лінії вже починають зсуватися. І тепер питання в тому, в якій формі ми будемо через 5–6 місяців впливати на цей процес. Як учасники з правом голосу чи як спостерігачі.
5. В світі є достатньо багато країн, які дуже остерігаються того, що право сильного оформлювати сюзеренітет над слабшим може стати тенденцією. І тут нашими природними союзниками стають Туреччина, Єгипет, Саудівська Аравія і ряд інших країн. Більше того, така постановка питання ламає стратегію Китаю. А відтак, повторю те, що казав давно: нам потрібно розширювати шахову дошку і виходити з реалій 2026, а не 2022 року.
Про персону: Вадим Денисенко
Денисенко Вадим Ігорович (нар. 7 квітня 1974, Київ) – журналіст, керівник аналітичного центру Ділова Столиця, народний депутат України VIII скликання. У 1997 закінчив Київський університет імені Т.Шевченка, спеціалізація "Українська мова і література", в 1998 – факультет гуманітарних наук Києво-Могилянської академії.
Доктор історичних наук (дисертація про створення авторитарного режиму Віктора Януковича, співзасновник Еспресо TV, співавтор книги про наріжні закони функціонування політики "політики не брешуть"), пише Вікіпедія.
Виконавчий директор Українського інституту майбутнього (2020-2023).
З вересня 2023 і дотепер – радник керівника Української добровольчої армії (УДА) Дмитра Яроша з інформаційних питань.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
