Перемовини НАТО та Росії: чому Україні буде непереливки

12 січня має відбутися другий блок перемовин з питань безпеки між Росією та країнами Заходу.

Нагадаю, що загалом є три блоки перемовин - безпосередні двосторонні між США та РФ, що напередодні відбулися у Женеві, на рівні НАТО та РФ, де США будуть у складі країн-членів НАТО та у рамках ОБСЄ, де Україна буде однією з ключових тем.

Безумовно, росіяни порушували українське питання і раніше, бо їх традиційний підхід - змішати усе в один бандл (пакет) і намагатися отримати поступки. Тобто вони можуть розповідати про свої бажання скорочувати ядерне озброєння, але при цьому очікують від іншої сторони поступок, зокрема, і у питанні України.

Дуже правильно вибудували свою перемовну стратегію американці. По-перше, вони розділили питання двосторонніх відносин, питання стратегічної безпеки (скорочення і контроль ядерних озброєнь тощо), питання НАТО і України. Власне, американські дипломати постійно повторюють, що вони не будуть обговорювати союзників і партнерів без них, що дає надію на те, що ялтинського розподілу не буде і нам не доведеться виконувати рішення проти власних інтересів.

Крім того, американці окреслили невелике коло питань, по яким можуть бути досягнуті домовленості. Це, наприклад, нерозміщення ракет середньої та малої дальності (РСМД) на європейському континенті. Американці і так не збиралися їх тут розміщувати і неодноразово про це казали, хоча росіяни у своїх пропагандистських речах бояться, що США Україну "затягнуть у НАТО", адже вони не вважають Україну суб’єктною - мовляв, мета цього втягування у розміщенні військових тут баз НАТО і ракет, які змінять баланс сил не на користь РФ.

Також американці готові розглянути поновлення угоди про РСМД, хоча це невигідно американцям з двох причин. По-перше, цю угоду порушувала Росія і саме тому Трамп свого часу з цього договору вийшов, а по-друге, американцям немає сенсу домовлятися про щось з росіянами, коли є Китай, який зробить ставку на цей вид озброєнь. За іншими питаннями, зокрема для нас, а також для Фінляндії та Швеції важливе питання перспективи членства у НАТО і це взагалі не обговорюється.

читайте такожЧому Росія та США не змогли домовитися у ЖеневіТому із того, що запропонувала Росія у загальному пакунку, немає нічого, на що можуть погодитися американці. І як би нам не здавалося, що ми знаємо Путіна, незрозуміло, що у нього в голові і чому Росія почала з абсолютно неприйнятних речей. Втім, є кілька стратегій, яким вони слідують:

1. Вони можуть розуміти, що це неприйнятно і оскільки є відмова підписувати "ультиматум" і більшу його частину серйозно розглядати, це теоретично можуть використати для того, щоб легітимізувати свою ескалацію проти України або десь у іншому місці;
2. У випадку загострення ситуації в Україні чи деінде, за деякий час вони можуть піти на "компроміси" і виторгувати собі більш вигідні опції, ніж ті, що їм наразі пропонували - наприклад, можливість для Путіна не потрапити під нові санкції тощо;
3. Оскільки ця угода - нахабні умови до НАТО і США, вона має на меті розколоти союзників по Альянсу. Передусім - європейців, адже РФ своїм ультиматумом де-факто пропонує послабити Польщу, країни Прибалтики та Румунію. Але німці чи французи, які не хочуть конфлікту у Європі, намагатимуться умиротворити Путіна і підштовхувати його до компромісів (що само собою буде для нього неприйнятним). Таким чином, блок НАТО навіть може погодити і озвучити певну загальну позицію, однак у разі кризи різні підходи країн-учасників можуть призвести до недієздатності Альянсу, що стане шаленим ударом по європейській безпеці, заснованій на провідній ролі НАТО, а в росіян з’явиться більше аргументів для створення нової системи на заміну тій, що не спрацювала.

Для України це - найгірший варіант, адже у цій системи їй буде відведено вразливе місце, що фактично зупинить не лише перспективи членства у НАТО, а й загалом спокійного життя країни. Бо Росія робить усе це не для того, щоб убезпечити себе, як вони це подають, а для того, щоб убезпечити свою можливість посилити вплив не лише на Білорусь, Грузію, Україну, а й далі на весь європейський континент.

Олександр Хара, експерт Центру оборонних стратегій, дипломат, спеціально для Главреда

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред