Чому переговори у Женеві відбуваються за сценарієм Путіна

Продовжуються українсько-американські перемовини у Женеві. Черговий раунд навряд чи призведе до якогось серйозного прориву, але продемонструє, яким чином змінилася тактика російської делегації. Ну, звісно, тактика Путіна після того, як до перемовин знову приєднався колишній, а тепер новий керівник російської делегації Мединський, який, як правило, використовувався російським президентом для висунення, насамперед ідеологічних претензій до України.

Раунд, який продемонструє, як Сполучені Штати реально збираються у майбутньому ставитися до переговірного процесу. Тим більше, що очевидно вони знаходяться у справжньому цейтноті. Адже водночас із перемовинами із Росією і Україною американські представники Джарет Кушнер та Стів Вітхов проводили і перемовини з Іраном. Цей раунд консультацій в Женеві вже завершився. І джерела говорять про певний прогрес, але про те, що потрібно узгоджувати ще чимало деталей. Тобто можна сказати, що керівництво Ірану на перемовинах із американцями дотримується тієї самої тактики, що й керівництво Російської Федерації. Воно затягує час, демонструє готовність до розмов, але разом із цим жодного бажання домовлятися про щось конкретне.

І, звісно, враховуючи те, що спеціальні представники американського президента усвідомлюють, що Дональд Трамп має свої потреби політичного характеру, пов’язані із майбутньою передвиборчою кампанією у Сполучених Штатах, і що він очікує реальних результатів і від українсько-російсько-американських, і від ірансько-американських перемовин, вони змушені діяти в цьому своєрідному цейтноті, а росіяни, очевидно, нікуди особливо не поспішають. Росіянам потрібно показати, що переговірний процес продовжується, і таким чином утримати американську делегацію від таких доповідей Трампу, які б примусили американського президента вдатися до жорстких кроків на адресу Путіна. Очевидно, що саме у зв’язку із цим до Женеви прибув спеціальний представник російського президента Кирил Дмитрій.

Що дійсно змінилося на цих перемовинах, так це те, що європейські країни намагаються акцентувати на необхідності своєї участі. І до Женеви прибули, це вперше під час цього переговірного процесу, радники з питань національної безпеки чотирьох європейських країн, які будуть проводити власні консультації із американськими представниками. Таким чином, ще раз підкреслюється, що без Європи, як про це говорив на Мюнхенській конференції президент Франції Еммануель Макрон, неможливо досягти жодних домовленостей з Росією. Американці це прекрасно усвідомлюють, навіть якщо вони будуть говорити із Путіним про скасування санкцій, про передачу активів Російської Федерації, які заморожені в Європейському Союзі, про те, як буде виглядати безпека для України, неможливо ухвалювати ці рішення без участі європейських представників.

І навіть якщо американські представники під час своєї розмови з російською делегацією щось обіцяють, вони в будь-якому разі мають узгодити цю свою обіцянку із європейцями. З логічної точки зору все це дійсно так. Але це мало б реальне значення, якщо б Путін дійсно прагнув миру з Україною, тобто прагнув би домовленостей з Києвом щодо припинення російсько-української війни. Оскільки насправді російський президент насамперед вимагає від своєї делегації, як це було вже неодноразово протягом останніх навіть не чотирьох, а 11 чи 12 років переговірного процесу, затягування часу, то і те, як американці будуть узгоджувати з європейцями спільні позиції, його не сильно цікавить.

Навпаки, Путін може бути зацікавлений в тому, щоб американці давали обіцянки, які вони не можуть виконати під час своїх розмов з Москвою, щоб європейці займали таку позицію, яка потім примушувала б адміністрацію Трампа шукати нових компромісних рішень, а адміністрацію Путіна звинувачувати американців у неконструктивності. До речі, варто нагадати, що ці заяви про неконструктивність від міністра закордонних справ Росії Лаврова лунали і до початку перемовин у Женеві. Згадайте, що очільник російського зовнішньополітичного відомства говорив про те, що американці не виконують тих домовленостей, які нібито були досягнуті у Анкоридж, насамперед не примушують українців і європейців до більш гнучкої позиції по відношенню до російських вимог і вичавлюють Росію з енергетичних ринків.

Так що можна сказати, що це вже початок нового туру затягування російсько-українських перемовин. От Росія вся така собі конструктивна. Вона бажає досягти миру, вона бажає досягти домовленостей. А європейці тримають Трампа за руки. І він змушений таким чином погоджуватися із позиціями своїх союзників. Звісно, буде і чимало вкидів перед тим, як сторони продовжать перемовини. Зокрема, ви, можливо, знаєте про текст у часописі "Економіст", який говорить, що українська делегація роз’єдналася на два табори.

Один з яких намагається досягти більш швидкої угоди з Москвою під егідою американців. І в цей табір видання включає очільника адміністрації президента України Кирила Буданова. А інший табір намагається зараз утриматися від будь-яких домовленостей, очікуючи, що Україна буде мати більш вигідну позицію у майбутньому. І президенту України доводиться враховувати позиції обох цих груп. І все це дуже добре виглядає, якщо б тільки мало якесь відношення до реального перебігу подій.

Звісно, питання навіть не в компетентності чи не в компетентності західних журналістів, які шукають якихось розбіжностей в таборі делегації з України. Хоча це теж може бути швидше пошуком джерел, які видають бажане за дійсне. В самому Києві такі джерела теж існують. Але найголовніше, немає великого значення, як виглядають позиції учасників української делегації в умовах, коли російська делегація не налаштована на жодні домовленості і використовує переговірний процес для того, щоб Путін мав можливість продовжувати війну, а не приїжджає до Женеви чи до будь-якого іншого місця, де відбуваються перемовини, для того, щоб шукати реальних умов миру.

І мені здається, що це є найголовнішим моментом в тому, що відбувається. Тому що, якщо ми будемо шукати того, яку позицію займає українська делегація на цих перемовинах, яким чином європейці не погоджуються з американцями щодо того, що відбувається під час переговірного процесу, на які поступки готовий йти Путіну Вітхов і Кушнер, ми таким чином входимо в ситуацію, де Росія дійсно бажає завершення російсько-української війни, ситуацію протилежної реальності, в якій перемовини, які відбуваються в Женеві, лише частина путінського плану продовження війни з намаганням утримати Захід від більш жорстких санкцій по відношенню до Російської Федерації.

І поки що, треба сказати, цей план продовжує втілюватися в життя. Поки що Путін залишається людиною, яка бере участь у переговірному процесі із Трампом, але не дає Трампу бажаного, тобто хоча б припинення вогню на російсько-українському фронті, і не дає можливостей американському президенту ставитися більш жорстко до Росії. Навіть не з точки зору американських санкцій, які, звісно, можна було б і посилювати. І про це зараз Трампу говорять республіканські сенатори. Але насамперед з питання надання Україні далекобійної зброї і з питання більшої військової допомоги для нашої країни.

Очевидно, що це дійсно могло б призвести до, якщо не зміни позиції Путіна, так усвідомлення ним такого факту, що самі перемовини не спрацьовують як процес затягування часу. Але поки що, як бачимо, все відбувається швидше за російським уявленням про переговірний процес, ніж за американським, українським чи європейським.

Джерело

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред