Чому українці ніколи не пробачать Росію і росіян

У перший ранок, коли почалася війна, я вирішив возити з собою тривожну валізку.

Спочатку валізка була маленька – звичайна ручна поклажа. Туди я кинув запас одягу від сили на тиждень: труси, шкарпетки і пару футболок. Навіщо брати більше – ми ж сюди обов'язково повернемося.

Десь через тиждень із введенням комендантської години і складністю переїзду по мостах, мені стало зрозуміло, що запас одягу повинен бути хоча б на місяць – раптом що. До трусів і шкарпеток додалася пара спортивних костюмів, пара кросівок і курток. Так маленький чемоданчик перетворився на велику валізу.

Ще через тиждень, мені стало зрозуміло, що російські ракети б'ють не стільки по військових об'єктах, скільки по житлових будинках, і я збільшив запас одягу так, щоб прожити без даху над головою хоча б рік.

Вчора.

Я подивився хроніки з Маріуполя, де фашисти практично зрівняли з землею ціле місто. Я плакав.

Який же я дурень.

читайте такожЧому війна з Україною для Росії в будь-якому випадку закінчиться катастрофою

Які футболки, які труси – ці тварюки можуть знищити молочні зубки моїх дітей, що лежать у тумбочці біля ліжка, підірвуть то перше глиняне серце зі словом Тато, зроблене сином, коли йому було ще тільки три, наші улюблені фоторамки на всіх домашніх стінках і полицях, де ми щасливі всі разом. А ще, взявши шкарпетки і труси, ми залишили вдома дитячі грамоти і дипломи, які наші сини отримували за свої досягнення.

Я все кинув і помчав додому – вивозити пам'ять – забирати з собою наше щасливе життя. Життя, яке ці тварюки вирішили в один момент скалічити.

Я зайшов до нашої квартири – нашої нірки.

Пройшовся по кімнатах, зазирнув у нашу спальню, посидів на чолі великого обіднього столу, за яким ще місяць тому щотижня збиралася вся наша велика сім'я.

А потім.

Я сів на дитяче ліжечко мого сина, закрив обличчя руками в якійсь абсолютній нестямі.

Як, як, блін, можна вивезти з собою все життя?!

Як можна вивезти все те щастя, яке вони у нас в мить відібрали?! В які валізи можна помістити пам'ять, емоції, спогади?!

Як можна вивезти від бомбардування улюблений вид із вікна і улюблене подвір'я.

читайте такожУкраїнці можуть погнати Путіна до Уралу: чому війна скоро закінчиться

Як вивезти наших добрих сусідів і родичів, розкиданих по мікрорайону.

Як вивезти вечірні прогулянки по набережній Дніпра і спогади з дитячого майданчика, де син розбив собі підборіддя.

Як вивезти пам'ять про новосілля, на яке ми збирали багато років і на яке ми чекали не менше, ніж на сина.

Ненавиджу вас, росіяни.

Ненавиджу і вже ніколи не прощу.

Не буду нічого забирати.

Взяв запас трусів і шкарпеток на тиждень і поїхав працювати.

Навіщо брати більше.

Я вірю, ми переможемо і обов'язково сюди повернемося.

Олексій Давиденко, бізнесмен, блогер

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред