Путін переможе не стільки Україну, як світовий порядок після Другої світової

Володимир Зеленський повідомив, що Сполучені Штати і Російська Федерація обговорюють питання підписання так званого пакету Дмитрієва, тобто економічної угоди аж на 12 трильйонів доларів, яка включатиме амбітні проекти економічного співробітництва між двома країнами.​

Але, за словами Зеленського, ця угода також передбачатиме питання, які стосуються завершення російсько-української війни, тобто суверенітету і територіальної цілісності України.​

Зеленський говорить про те, що Україна ніколи не погодиться із підходом, який буде пов'язувати економічну угоду між Сполученими Штатами та Російською Федерацією з питаннями суверенітету самої України.​

Але якщо замислитися, у цьому повідомленні українського президента немає великої сенсації.​

Адже сам той факт, що на перемовному треку з Російською Федерацією з’явилися Стів Вітхов та Джаред Кушнер, які завжди ставили фінансові інтереси Сполучених Штатів і свої власні вище за якісь питання моралі і міжнародного права у політиці.​

Дивуватися такому повороту подій не варто.​

Як не варто і забувати, що Путін саме для того і призначив Кирила Дмитрієва своїм спеціальним представником по зв’язках з іншими країнами, щоб Дмитрієв обговорював із Вітхофом і Кушнером саме економічні аспекти ситуації, а зовсім не питання, пов’язані із великою політикою.​

Ну і, звісно, в такій ситуації всі ті економічні прожекти, які Путін пропонує Трампу, можуть тільки посилювати бажання американського президента завершити російсько-українську війну якнайшвидше, щоб знайти можливість домовленостей з економічних питань.​

І мені здається, що в цьому аспекті не має дивувати і те, що Сполучені Штати намагаються знайти вирішення питання російсько-української війни вже наступними місяцями.​

Зеленський підтвердив цю інформацію, яка з’явилася у інформаційних агенціях, і підкреслив, що вона може бути пов’язана із довиборами у Сполучених Штатах.​

Але, як на мене, мова йде не стільки про зацікавленість Трампа у тому, щоб зосередитися на довиборах, які можуть завершитися розгромом Республіканської партії у Конгресі Сполучених Штатів, скільки бажанням отримати швидкий результат і зафіксувати ті економічні домовленості, які можуть обговорюватися окремо російською та американською стороною.​

Також є важливим той факт, що Сполучені Штати не бачать європейців в ролі тих учасників подій, які гарантуватимуть українську безпеку і будуть моніторити саме питання припинення вогню, якщо взагалі сторонам вдасться домовитися щодо цього припинення.​

Український президент говорить саме про Сполучені Штати, Україну і Росію як сторони такого моніторингу.​

І тут виходить, що з одного боку Дональд Трамп весь час говорить про те, що питання завершення російсько-української війни – це питання Європи і що європейці мають подбати про свою безпеку.​

А коли мова йде про практичні аспекти такої безпеки, звісно ж, у президента Сполучених Штатів не знаходиться місця для європейців ані за столом для перемовин, ані коли мова буде йти про припинення вогню між Росією і Україною.​

І з цієї точки зору ми теж маємо зрозуміти, що всі ці апеляції до європейських країн щодо їхньої участі у питанні завершення російсько-української війни цікаві для американського президента тільки тоді, коли потрібно перекласти на них відповідальність за відсутність якихось реальних домовленостей із Путіним.​

Та ба більше, звинуватити в тому, що саме європейська позиція заважає трампівським миротворчим зусиллям, бо не дає можливості домовитися із Путіним так, як цього бажав би американський президент.​

Ну і ми маємо зрозуміти ще одну річ.​

Як тільки Путін бачить, що його пропозиції підживлюють жадібність представників найближчого оточення Трампа, а може, і самого американського президента, він починає висувати нові досить серйозні умови, які з точки зору російського президента мають остаточно поховати міжнародне право і посилити його власні позиції у діалозі із Сполученими Штатами.​

Так, можна зрозуміти, що знову виникло питання визнання Сполученими Штатами російського статусу Криму.​

Нагадаю, що ця ідея присутня у діалозі між Путіним і Трампом практично з перших днів після повернення американського президента до Овального кабінету.​

І можна чітко сказати, що якщо Трамп погодиться із цією ідеєю Путіна і Сполучені Штати офіційно визнають, що окупований і анексований Росією Крим є суб’єктом Російської Федерації, це і буде похорон міжнародного права, здійснений вже спільними зусиллями президента Сполучених Штатів і президента Російської Федерації.​

Буде очевидним, що Сполучені Штати погоджуються з ідеєю, згідно із якою зміна кордонів у Європі може здійснюватися силою, а потім визнаватися країнами цивілізованого світу як норма.​

Але Путін бачить, що коли мова йде про якісь там міфічні 12 трильйонів доларів, можна собі уявити, що Дмитрієв може і збільшити ціну таких домовленостей.​

Американський президент втрачає зацікавленість у міжнародному праві та взагалі у авторитеті і престижі Сполучених Штатів на користь сумнівних політичних оборудок.​

Володимир Зеленський підкреслює, що Україна ніколи не визнає такого підходу.​

Але, як на мене, Росія і не буде вимагати на першому етапі від України погодитися на визнання російського статусу Криму, а буде педалювати визнання цього статусу саме Сполученими Штатами, сподіваючись, що згодом Вашингтон примусить до аналогічних кроків хоча б частину своїх союзників, а держави так званого глобального Півдня після рішення Дональда Трампа і самі без жодних проблем підуть на визнання російського статусу Криму, бо вважатимуть, що це буде покращувати їхні стосунки не тільки із Путіним, але й із самим Трампом.​

І так можна буде сказати, що Путін переможе не стільки Україну, скільки той світовий порядок, який склався після Другої світової війни.​

Ну, а це означатиме, що двері до третьої світової війни будуть розчинені спільними зусиллями і американського, і російського президентів.​

Ось що означатиме ця угода про міфічні 12 трильйонів доларів між Росією та Сполученими Штатами, якщо вона буде супроводжуватися такого типу поступками з боку Вашингтона.

Джерело

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред