
Білоруський аналітик, експерт Українського інституту майбутнього Ігар Тишкевич вважає, що зустріч Дональда Трампа з посланцем Кремля Кирилом Дмитрієвим свідчить про фіналізацію "великої угоди", в якій війна в Україні для Вашингтона - лише "прикра неприємність". Автор пояснює, навіщо Трампу після проміжних виборів потрібна Росія, яку "цукерку" йому підкидає Путін і чому платити за угоду доведеться Європі. Публікуємо його роздуми.
Дмитрієв у Трампа чи велика угода?
Давайте розберемо, що сталося.
відео дня
1. Судячи із заяв американського президента, Кирило Дмитрієв, керівник фонду прямих інвестицій і посланець Путіна у Вашингтоні, мав зустрічі не лише з "представниками" Трампа (як це переважно було раніше), а й безпосередньо з Трампом.
2. Було заявлено про готовність "великої угоди", яка виходить за межі російсько-української війни.
3. Було заявлено, що з українською стороною зустрічей не було.
Перше, що варто пам’ятати і про що писав від моменту призначення Дмитрієва: Російська Федерація докладала всіх зусиль, щоб розвести питання російсько-американських відносин і російсько-української війни. Загалом конструкція виглядала й виглядає так: є "великі перспективи" (сьогодні вже драфти угод і можна починати заробляти). А війна є не прикрою неприємністю, яка не повинна впливати на бізнес, але все ж заважає.
США діють у логіці доступу до ресурсів, доступу до економіки та захисту інтересів. За Трампа такі принципи (а не цінності) прямо прописані у стратегії національної безпеки. Крім того, сам Трамп мислить категоріями бізнесу. Особливо якщо там є можливість заробити небайдужим йому людям.
Логіка "зайшла". Але питання в зустрічі з Трампом. Такі зустрічі проводяться або для демонстрації певної політичної позиції (але тоді вони публічні), або для фіналізації певних домовленостей. У нашому випадку можна говорити про фіналізацію. Тобто російську пропозицію прораховано, % прибутку сторін визначено. І треба поставити крапку.
Для США і для Трампа тут питання не лише грошей. Після проміжних виборів йому потрібна історія "перемоги" в Ірані. А це й питання російсько-іранської співпраці. Питання світового ринку нафти. І питання ядерних матеріалів. Адже вивезення хоча б частини збагаченого урану з Ісламської Республіки може бути подане як досягнення початкової мети.
Другий резон - після проміжних виборів, на тлі затяжної іранської епопеї, позиції Трампа перед черговим раундом переговорів із Сі виглядають, м’яко кажучи, жалюгідно. США примудрилися за останній місяць суттєво ускладнити відносини із союзниками. КНР лише за останній тиждень прийняла султана Оману, президента Німеччини, провела переговори з СА та ОАЕ. Оновила торговельні угоди зі Швейцарією, Перу та... Канадою.
І тут Трампу потрібен Путін. І вся Росія, яка виходить з-під санкцій і намагається повернути свій вплив у низці регіонів. Це такий "удар нижче пояса" по розширенню китайського впливу.
Одним словом, Трампу дуже-дуже потрібна Росія. Путін це чудово розуміє і підкидає цукерку. Якою може бути:
а) угода про розробку ресурсів в Арктиці
б) участь американських компаній в арктичних проєктах (логістика, порти) та розробці вуглеводнів на Далекому Сході
в) спільна торгівля вуглеводнями в Європі
г) імпорт технологічного обладнання зі США або від американських компаній
д) зближення позицій щодо проєкту нових договорів про нерозповсюдження ядерної зброї (тому, до речі, РФ знову заговорила про ядерну загрозу).
І в логіці Трампа реалізації таких блискучих перспектив заважає "прикра неприємність" - війна. Але Росія США потрібна. Тому Путін піднімає ставки й вкотре намагається діяти через ультиматуми - вимагаючи максимальних поступок з боку України, європейських членів НАТО та ЄС. Для Трампа ця пропозиція також виглядає розумною - адже на поступки йдуть "у Європі", і він може сказати: "американцям це нічого не коштувало".
Крім того, сам факт підписання певної "мирної угоди" щодо України навіть ціною України можна подати як успіх своєї зовнішньої політики. І прибрати тему війни з порядку денного.
Що це означає? Те, про що писав учора, - найближчі два місяці минатимуть під знаком досить потужного тиску з боку США. І активність української дипломатії в цей період більш ніж важлива.
Держави ЄС, до речі, бачать перспективу, і тому саме за останній тиждень низка країн оголосила про досить великі пакети допомоги для України. Не через надмірну любов, а з раціонального розрахунку - адже угода Трампа, яка "американцям нічого не коштує", буде оплачена з європейської кишені. Допомога Україні дешевша, ніж потенційні втрати.
А от далі, якщо Трамп не матиме успіху, ми приходимо до процесу можливого оновлення переговорних рамок. І щоб воно було реальним, зі створенням формату, в якому Путін змушений буде брати участь, потрібен досить широкий пул посередників. Окрім США та ЄС, держави, від яких РФ залежить, - Туреччина, Індія, Китай. Ось на цьому повертаємося до питання активності української дипломатії. Насамперед МЗС України. І до питання розмов про інтереси. Зрештою, саме "на інтерес" спрацював трек Дмитрієва зі США. Підхід ефективний. По-друге, апелювати до "європейських цінностей", розмовляючи з країнами Азії і навіть Туреччиною, може бути трохи нерозумно. Завдання із зірочкою, яке МЗС України та ОП мають розв’язати до нового року.
Про персону: Ігар Тишкевич
Білоруський аналітик, публіцист, блогер, експерт програми "Міжнародна і внутрішня політика" Українського інституту майбутнього. Автор аналітичних публікацій про білоруську та українську політику та економіку. Дослідницькі інтереси: еволюція політичних систем і політичних інститутів у країнах, що переживають трансформацію; суспільні відносини, можливості корекції системи відносин і впливу на неї; зв’язок економічних відносин і міжнародної політики, взаємний вплив; регіональна політика – Східна Європа і Причорномор’я. Розробив низку навчальних програм та тренінгів з комунікацій, політичних кампаній, пише uifuture.org.
З червня 2024 року – головний експерт з питань вивчення Росії Українського институту майбутнього.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
