На фронті особливих змін немає. Війна зависла в якійсь точці рівноваги і кожна зі сторін накопичує сили. Коли війна знову перейде в активну фазу - ніхто не знає. Але мені здається, що якщо хтось і буде атакувати - то це ЗСУ.
Чому я так думаю? Зараз спробую пояснити. Мені здається, що Путін зрозумів, що війна з такою інтенсивністю, з якою він її вів останні вісім місяців, йому не по кишені. Якщо він її продовжить в тому ж дусі, то економічна, а за нею і політична катастрофи в Росії - це цілком вже видима перспектива.
До того ж, він, по суті досяг якогось "розумного мінімуму" того, що він хотів, і подальше просування не буде коштувати тих жертв, які будуть за нього сплачені. Він захопив майже всю Луганську область, значну частину Донецької, має широкий сухопутний коридор до Криму і повністю контролює канал, по якому йде туди вода.
Його приєднання всіх чотирьох українських областей повністю - це просто заняття переговорної позиції, щоб було що здавати, якщо вдасться змусити Зеленського з ним домовлятися. Неконтрольовані його військами частини цих областей - це те, що він передбачає розміняти на мир, або на перемир'я, припинення вогню, введення миротворчих сил в зону конфлікту і на будь-яку домовленість, яка переведе цю війну в конфлікт низької інтенсивності.
Всі його атаки цивільної інфраструктури українських міст - це т.зв. "примус до миру", тобто підвищення плати для України за її бажання продовжити війну за звільнення своїх громадян і своєї території.
Він не хоче міцного миру тому, що він розуміє, що такий мир неможливий в тих кордонах, які він контролює сьогодні. Він розуміє, що Захід ніколи не визнає його анексію української території хоч цілком, хоч частково. А, отже, не зніме санкції.
Він також розуміє, що міцний мир вимагатиме від нього таких поступок, які всередині Росії вважатимуться поразкою, і неминуче призведе до серйозних політичних ризиків для нього. І війна, яку він хотів зробити своїм тріумфом напередодні 2024 року, обернеться для нього катастрофою.
Таким чином, Путін хоче "ні миру, ні війни". Тобто вести війну такої інтенсивності, яку російська економіка і народ могли б вести нескінченно довго. Для цього йому потрібно хоча б тимчасове перемир'я, а потім знову якісь локальні сутички, потім - якась наступна стадія загасання, потім знову спалах, якісь спорадичні атаки, обстріли, бої місцевого значення, потім знову переговори і перемир'я і т. д.
Путінська тактика майже завжди одна і та ж: удар, і затихнути, почекати, коли пристрасті вляжуться і суспільство звикне до нової ситуації, яка склалася після його удару. Як тільки він відчує, що люди змирилися або хоча б звикли до наслідків його удару, йде наступний удар. І так до нескінченності. Ця його модель експансії як всередині Росії, так і зовні, служила йому вірою і правдою всі ці двадцять з гаком років, що він знаходиться при владі.
Він анексував Крим і влаштував війну на Донбасі. І тут же погодився припинити вогонь. Минуло вісім років. Світ якось звик до нової реальності. Не те, щоб його завоювання визнали, а й активно їм противитися ніхто (включаючи Україну) не збирався. Тоді він завдав наступного удару - напав на Україну. Тепер він знову хоче домогтися перемир'я, щоб і він сам і решта світу переварили ці його придбання.
Таким чином, ніякі нові атаки з боку Росії не вписуються в цю тактику поступового зниження інтенсивності конфлікту. Путін зміцнює нинішню лінію фронту і проводить мобілізацію для того, щоб було кому її обороняти. Атакуючий потенціал армії, що складається з мобілізованих, та ще й на Т-62 - очевидно невисокий. А ось роками сидіти в окопах і відбивати атаки ЗСУ - це цілком реальне для неї завдання.
Щоб зламати цей його сценарій, ЗСУ повинні нав'язувати йому активну війну. Таку війну, яку він вже вести не може. Я розумію, що ЗСУ і Україна в цілому теж вже на межі своїх можливостей. Але хіба в України є ще якийсь інший вихід, окрім як перевершити ворога в силі духу і в рішучості перемогти? Не дайте йому перевести подих. Земля повинна горіти під ногами окупантів!
Адже наша справа праведна. Ворог буде розбитий. Перемога буде за нами.
Слава Україні!
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
