Не Данія і Панама, а Росія та Іран.
Путін явно покусав Трампа, той теж розмріявся про чужі землі. Якщо Канаду він відверто тролить, кажучи про її перспективи стати 51 штатом (однак і жарти такі невипадкові), то про приєднання Гренландії та "повернення до рідної гавані" Панамського каналу Трамп говорить цілком серйозно. Причому навіть його аргументація з екскурсом в історію схожа на путінську: "Ми втратили 38 тисяч людей під час його (Панамського каналу) будівництва 110 років тому". Майже "Кримська земля, полита кров'ю російських солдатів". Трампу ще залишилося що-небудь про панамських бандерівців загорнути.
З приводу купівлі Гренландії у Данії він говорив і ще під час першого свого президентства. Тоді данці над ним відверто посміялися. Однак, не встигнувши знову сісти в президентське крісло, він знову цю шарманку.
На жаль.
Трамп мріє стати авторитарним правителем а-ля Путін. І думає, що шлях до цього лежить через американський "Крим" - територіальну експансію, яка може викликати в суспільстві ейфорію і затвердити президента як безконтрольного "національного лідера".
Однак, на щастя, США - не Росія. Ці плани Трампа ніколи не реалізуються. Ідея про купівлю Гренландії - абсолютно безглузда. З таким самим успіхом Данія могла запропонувати США продати їй Аляску разом із жителями. Гренландія багато в чому незалежна держава, яка делегувала Данії певні обмежені функції в обмін на регулярні дотації з бюджету. Вона навіть до Євросоюзу не входить. Уряди, як Данії, так і самої Гренландії вже категорично відкинули ідею про приєднання цієї самоврядної території до США. Причому, в Гренландії не існує якихось політичних сил, які підтримали б таку ідею.
Силою захопити Гренландію Трамп теж не зможе. Це було б нападом США на свого союзника по блоку НАТО. На таке божевілля ніколи не погодиться Конгрес і, взагалі, американський істеблішмент.
Також законодавці навряд чи дозволять Трампу напасти на Панаму, якщо він захоче повернути контроль над зоною Панамського каналу, порушивши двосторонні договори і норми міжнародного права. У республіканців у Конгресі крихка більшість і далеко не всі з них трампісти. Не думаю, що він може дозволити президенту напасти на цілком лояльну Панаму і таким чином посварити США практично з усією Латинською Америкою.
Трамп наслідує Путіна, але це не означає, що між ними не може бути конфлікту за роль головного "планетарного мачо" (це нам смішно, а самі вони давно в такому образі). Трампу зараз потрібні зовнішньополітичні перемоги. Однак Гренландію він не приєднає, мир в Україні не встановить. Новому американському президенту потрібні такі напрямки для самоствердження, де йому не треба буде йти проти волі законодавців. Конгрес може дозволити йому широкомасштабні військові акції, але не проти Данії чи Панами, а проти Ірану і... Росії. Чим чорт не жартує, можливо, він свої непомірні амбіції буде в цьому напрямку реалізовувати?
Цілком імовірно, що я видаю бажане за дійсне, але дуже хочеться вірити в те, що "один гад з'їсть іншу гадину".
Хто такий Ігор Ейдман
Ігор Віленович Ейдман (25 вересня 1968, Горький) — російський соціолог, один з найбільш публікованих дослідників путінізму як соціальної і політичної системи.
З 1995-го по 2002-й рік очолював піар-агенцію "Центр соціальних інновацій". Ігор Ейдман є автором антиолігархічної кампанії Бориса Нємцова.
З 2002-го по 2005-й рік Ігор Ейдман працював одночасно в центрі політконсалтингу "Ніколло М" і Всеросійському центрі вивчення громадської думки (він же ВЦВГД).
У 2010-му році виступив одним з підписантів опозиційного листа "Путін повинен піти".
У 2011-му році переїхав до Німеччини.
Ігор Ейдман в 2014-му році випустив книгу "Нова національна ідея Путіна". У 2016-му році була видана його книга "Система Путіна: Куди йде нова російська імперія?"
Ігор Ейдман - автор багатьох публікацій і статей, активно пише на своїх сторінках у соцмережах. У своїх матеріалах він детально розбирає сучасну російську політику, виступає проти війни в Україні, нещадно висміює Путіна, "духовні скрєпи" і "русский мир".
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред