Підпишіться 
Серія повітряних інцидентів та диверсійних операцій у країнах Східної Європи свідчить про перехід протистояння з РФ у нову, більш небезпечну фазу.
Експерт з міжнародної безпеки Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва Тарас Жовтенко аналізує, як Москва випробовує нові протоколи реагування НАТО та чому масова висилка російських дипломатів може стати для Європи ефективнішим інструментом стримування, ніж чергові заяви про стурбованість.
Сам по собі нещодавній інцидент із російським дроном навряд чи матиме якісь окремі серйозні політичні наслідки для Росії. Судячи із заяв, які лунають не лише з Румунії та Молдови, а й загалом від країн-членів НАТО, європейські союзники також розглядають ситуацію комплексно.
Цей інцидент вписується у значно ширшу картину ескалаційної кампанії, яку Російська Федерація фактично вже розгорнула проти Європейського Союзу та країн НАТО. На нинішньому етапі одним із ключових елементів цієї кампанії є диверсійні операції та різноманітні провокації на території європейських держав.
Сюди можна віднести диверсії на підприємствах військово-промислового комплексу європейських країн, спроби замахів на керівників оборонних компаній, інциденти з дронами поблизу аеропортів, а також спроби диверсій і терактів на об’єктах енергетичної інфраструктури. Окремий напрямок - діяльність Росії навколо підводних комунікацій.
Тому інцидент із дроном для наших європейських союзників є ще одним елементом цієї загальної картини.
Наслідком для Росії може стати, з одного боку, посилення готовності європейських країн протидіяти російським та білоруським гібридним операціям. З іншого - такі випадки дедалі більше переконують європейців у тому, що Росія свідомо рухається шляхом ескалації протистояння з Північноатлантичним альянсом.
І якщо союзники справді хочуть ефективно стримувати Росію, самого рівня політичних заяв та попереджень уже недостатньо. Потрібно переходити до конкретних дій. Більш жорстка позиція європейських країн може проявлятися насамперед у розвитку засобів протидії дронам: активнішому використанні систем радіоелектронної боротьби, роботі протиповітряної оборони та повітряних сил.
Проблема полягає в тому, що європейські союзники значною мірою виявилися неготовими до того, що робить Росія. Інциденти в Румунії та Молдові, а до цього - випадки в Польщі та країнах Балтії, показали, що держави східного флангу НАТО далеко не завжди готові оперативно реагувати на такі загрози.
Показовим тут є приклад Румунії. Вона, як і Польща, вже давно стикається з російськими повітряними провокаціями, однак почала змінювати національне законодавство, щоб військові могли швидше реагувати на подібні інциденти.
Суть цих змін полягає в тому, щоб військове командування не мусило щоразу чекати окремого політичного рішення для застосування засобів ураження проти небезпечного повітряного об’єкта. Раніше навіть за наявності чіткої картини військові могли бути обмежені процедурою ухвалення політичного рішення.
Подібні проблеми виникли й у Німеччині. Там правоохоронці могли бачити невідомий дрон поблизу об’єкта критичної інфраструктури, військової бази чи аеропорту, але не мали достатніх повноважень для оперативного застосування засобів протидії. Лише після того, як Росія почала масштабувати такі операції, європейські країни серйозніше взялися за зміну правил.
Росія перевіряє готовність НАТО захищатися
Історія з дроном, який перетинав повітряний простір Молдови та Румунії, цікава саме з військової точки зору. Рішення про його ураження залежить, зокрема, від аналізу траєкторії.
Якби дрон залетів на територію Румунії та продовжив рух углиб країни, ситуація була б значно однозначнішою. Але коли апарат потрапляє до Румунії з території Молдови, перебуває там нетривалий час, а потім знову повертається до Молдови, для військових виникає зовсім інша ситуація.
Не виключено, що саме на це й розраховували росіяни. Маршрут міг бути запрограмований таким чином, щоб поставити румунських військових перед необхідністю дуже швидко ухвалити рішення в максимально неоднозначних умовах.
Таким чином Росія може перевіряти, як на практиці працюють нові протоколи: чи відкриватимуть військові вогонь, за яких обставин вони це робитимуть і де проходить межа їхньої готовності реагувати.
Є й інша проблема. В повітряному просторі країни НАТО можуть перебувати літаки союзників, які виконують завдання з посилення повітряної оборони. І тут виникає ціла низка питань: чи може літак іншої держави самостійно відкрити вогонь, хто ухвалює відповідне рішення і хто нестиме відповідальність за можливі наслідки.
Наприклад, якщо дрон буде збито над територією Румунії, уламки впадуть на населений пункт і загинуть цивільні, одразу виникне питання відповідальності.
Саме такі слабкі та неоднозначні місця Росія намагається знаходити й експлуатувати.
Європа до останнього уникатиме прямого силового сценарію
У подібних провокацій є й інформаційна складова. Кожен такий випадок Росія намагатиметься перетворити на пропагандистський кейс.
Ключовий російський наратив тут зрозумілий: НАТО нібито витрачає величезні ресурси та кошти, але не здатне реально захистити своїх членів від Росії і навіть не може її стримати.
Саме тому європейським країнам важливо чітко усвідомлювати власні слабкі місця і шукати способи закрити прогалини, які зараз тестує Москва.
Треба виходити з того, що Росія продовжуватиме такі дії і, найімовірніше, намагатиметься їх масштабувати. Росіяни спочатку випробовують певний інструмент або стратегію провокації. Якщо бачать, що це працює і не викликає жорсткої відповіді, вони йдуть далі.
Водночас не варто очікувати, що Європа зараз перейде до якихось превентивних військових дій проти Росії.
Європейські країни намагатимуться утримувати силові інструменти до останнього моменту. Поки не йдеться про відкриті бойові дії Росії проти НАТО чи окремих європейських держав, європейські безпекові інституції навряд чи першими підуть на пряме застосування військової сили.
Але це не означає відсутності інших можливостей для жорсткої відповіді.
Дуже цікавий напрямок зараз демонструють окремі європейські країни - дипломатичний. Причому йдеться вже не про традиційне "висловлення стурбованості", ноти протесту чи дипломатичні демарші, а про висилку російських дипломатів і скорочення російської дипломатичної присутності.
І це значно серйозніший інструмент, ніж може здатися.
Висилка дипломатів - це удар по російських спецслужбах
Ми прекрасно розуміємо специфіку роботи російського дипломатичного корпусу. Значна частина людей, які працюють під дипломатичним прикриттям, може бути пов’язана з російськими спецслужбами.
Тому масова висилка російських дипломатів - це не лише символічний політичний жест. Це прямий удар по російських можливостях проводити гібридні та диверсійні операції на території Європи.
Переважна більшість операцій із дронами, підпалами, диверсіями, спробами замахів та іншими подібними діями потребує координації. І така координація може здійснюватися людьми, які працюють у російських дипломатичних установах.
Якщо європейські держави почнуть системно скорочувати російську дипломатичну присутність і водночас не дозволятимуть Москві швидко замінювати висланих співробітників, це стане серйозним ударом по російських агентурних мережах.
Людей, які роками або навіть десятиліттями вибудовували зв’язки та займалися відповідними операціями, неможливо миттєво замінити.
Це важливо і в контексті потенційного загострення на східному фланзі НАТО. Якщо Росія колись вирішить перейти до активніших військових операцій проти Альянсу, їм, найімовірніше, передуватиме хвиля серйозних диверсій і терактів у європейських країнах.
Тому системне послаблення російських спецслужб у Європі вже зараз може суттєво обмежити можливості Москви готувати такі операції.
Слабкість лише заохочує Кремль
Росія визначає межу, до якої може дійти, рівнем спротиву свого опонента. Чим слабшою є реакція, тим охочіше Москва підвищуватиме ставки.
Нинішня зміна поведінки Європи є прямим наслідком усвідомлення того, що класична м’яка дипломатична реакція - постійне висловлення стурбованості, протести та демарші - лише заохочує Росію.
Тому Європа сама починає піднімати градус своєї відповіді на російську ескалацію.
Очевидно, певний час обидві сторони підвищуватимуть ставки. Ескалація з боку Росії продовжуватиметься, але важливо пам’ятати, що саме Москва була ініціатором цього процесу. Європа зараз лише починає відповідати. Ключове питання полягає в тому, чи матимуть європейці спільну стратегію і чітке розуміння того, наскільки вони готові підвищувати рівень протистояння на кожному наступному етапі. Якщо така стратегія буде, росіяни можуть досить швидко зупинитися.
Росія наближається до межі своїх можливостей
Показовою є чергова хвиля заяв Дмитра Медведєва про ядерну війну, можливі ядерні удари по Європі та загрозу Третьої світової війни.
Коли Кремль знову починає активно говорити про Третю світову війну та ядерні удари, це може свідчити про те, що можливості інших інструментів тиску на ситуацію для Москви звужуються. Тоді російська влада знову хапається за свою "червону кнопку" - ядерний шантаж.
У цьому сенсі така реакція є показником того, що більш жорстка європейська стратегія працює.
Зараз Європі важливо дати збалансовану, але достатньо жорстку відповідь на російський ядерний шантаж. Причому контури такої відповіді вже починають з’являтися.
Зокрема, сама дискусія про можливість розміщення в країнах східного флангу європейських компонентів ядерного стримування - передусім британських або французьких - змінює характер розмови.
Тоді виникає вже зовсім інше питання: хто на кого здійснює ядерний тиск - Росія на Європу чи Європа демонструє Москві, що її шантаж матиме відповідь.
Саме так має формуватися реакція на черговий виток російської ескалації. Москва постійно перевіряє, наскільки далеко їй дозволять зайти. І якщо на кожному наступному етапі вона отримуватиме не чергову заяву про "глибоку стурбованість", а конкретну і відчутну відповідь, простору для подальшого підвищення ставок у Кремля ставатиме дедалі менше.
Тарас Жовтенко, експерт з міжнародної безпеки Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва, спеціально для Главреду
Про персону: Тарас Жовтенко
Тарас Жовтенко - український політолог і безпековий аналітик, спеціаліст з міжнародної безпеки, воєнної політики, гібридних загроз і стратегій. Обіймає посаду в.о. виконавчого директора Фонд "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва.
До приєднання до "Демініціатив" у 2023-му, був доцентом і запрошеним лектором у кількох українських університетах - зокрема у Національному університеті "Острозька академія" і Українському католицькому університеті.
Має досвід стажування у штаб-квартирі НАТО та штабі Об’єднаних Збройних Сил НАТО у Європі.
Коментує питання допомоги Україні, міжнародної підтримки, ризиків, пов’язаних із геополітичним тиском, а також довгострокових сценаріїв розвитку безпеки в умовах повномасштабної війни в Україні.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
