Санкційна політика щодо РФ - це тактика дрібних порізів. Не існує "матері всіх санкцій", яка за один день "вирубає" російську економіку за методом рубильника. Всі ми хочемо дискретності в частині взаємодії РФ і Заходу, але її не буде.
РФ десятиліттями інтегрувалася в західний світ, сформовані мільйони логістичних взаємозв'язків і технологічних ланцюжків, взаємне проникнення капіталів і приватних інтересів просто величезне. Економіка РФ - "це сосна на Крайній Півночі", чия коренева система проросла в твердий грунт глобального капіталізму. Зараз це "кореневище" доводиться виривати по живому.
читайте такожЧому санкції і дефолт не зупинять РосіюВже сам цей "демонтаж" - безпрецедентна подія для сучасного світу. І тут для нас є кілька довгострокових викликів. Перший - щодо резервів РФ, які заблоковані в результаті санкцій.
Ми повинні розуміти, що майбутня фаза "колективного управління" в РФ після Путіна в стилі Хрущова-Булганіна може стати "улюбленим дітищем" деяких західних країн.
Так, можлива нова "відлига" і навіть "розвінчання культу особи". Може навіть російські пропагандисти повідомлять про "перегини" щодо України. Але системно політика РФ по відношенню до нас не зміниться.
Російські резерви, заблоковані на Заході, не повинні стати розмінною монетою для "нового перезавантаження" між Заходом і РФ, як це сталося по відношенню до Грузії. Цей ресурс повинен піти на відновлення зруйнованих під час війни українських міст і сіл.
Про те, що Україну потрібно відновити за кошти, конфісковані у РФ, говорив у своїй недавній статті для THE TIME глава Офісу президента Андрій Єрмак:
"Україну необхідно відбудувати за кошти, конфісковані у росії. Це буде правильно. Але для перемоги, тих санкцій, які зараз є, недостатньо. Їх необхідно посилювати".
Другий ризик - ризик втоми Заходу від війни. Тут є одне слабке місце в колективному сприйнятті колективним Заходом війни в Україні, на яке роблять акцент при формуванні інформаційних хвиль, ідеологічний конструктів і смислових фреймів в Москві: мовляв, війна проти України - це "внутрішні розбірки постсовка між собою за життєвий простір".
І Європа до цього не має ніякого відношення. Більш того, їй, нібито, нічого не загрожує, якщо вона не буде "смикатися".
Ідеологічною "підкладкою" тут виступає ідеологема, закладена ще у вірші Пушкіна "наклепникам Росії", який з фанатичним блиском в очах читав нащадок Молотова і один з конструкторів сучасної російської геополітики - В'ячеслав Ніконов:
"О чем шумите вы, народные витии?
Зачем анафемой грозите вы России?
Что возмутило вас? волнения Литвы?
Оставьте: это спор славян между собою,
Домашний, старый спор, уж взвешенный судьбою,
Вопрос, которого не разрешите вы".
Только вместо Литвы/Польши сейчас под ударом Украина.
В противном случае, европейцам грозят также, как и в 19 веке:
"Вы грозны на словах — попробуйте на деле!
Иль старый богатырь, покойный на постеле,
Не в силах завинтить свой измаильский штык?
Иль русского царя уже бессильно слово?
Иль нам с Европой спорить ново?
Иль русский от побед отвык?
Иль мало нас? Или от Перми до Тавриды,
От финских хладных скал до пламенной Колхиды,
От потрясенного Кремля
До стен недвижного Китая,
Стальной щетиною сверкая,
Не встанет русская земля?..
Так высылайте ж к нам, витии,
Своих озлобленных сынов:
Есть место им в полях России,
Среди нечуждых им гробов".
Як бачимо, поле смислів в РФ практично не змінилося за останні 200 років: "на своєму дворі ми можемо пороти кого завгодно і навіть підвісити на дибу. А слабкодухим сусідам краще не дивитися, інакше і з ними таке ж буде".
Тут вкрай важливо акцентувати увагу західних союзників на "геополітичній інерції" сучасної Росії.
Російське євразійство - це завжди рівнина, нахилена в бік Європи, в результаті чого, за Уралом не закріплюється ні населення, ні зона стратегічних інтересів. Все скочується на захід. Іноді це природні ресурси, а іноді і танки.
читайте такожПро ракетні удари по Україні: росіяни мстятьПарадокс РФ полягає в тому, що географічно вона "лежить" в Азії, а ментально - б'ється головою об європейську стіну. Виходячи з географічного принципу, головна новинна повістка росіян повинна бути "че там в Китаї/Монголії/Індії / Японії", але їх продовжує цікавити "че там у хохлів, "піндосів" і "гейропи"".
Сибір в цій парадигмі сприймається не як життєвий простір, а як сировинний причіп, прив'язаний до автомобіля, в якому їдуть пасажири.
Цим пояснюється, на кой ляд росіянам здався наш Херсон, коли у них така неосвоєна територія за Уралом. Росія хоче розширювати "автомобіль", адже ніхто з пасажирів не бажає їхати в причепі.
Для європейців тут випливає простий висновок: нахил євразійської рівнини в бік Заходу сам по собі не зникне. Інерція двокамерної держави, з недостатнім життєвим простором, де хочеться жити і великим природним простором, де жити не хочеться, буде змушувати росіян рухатися далі на захід.
Якщо їх не зупинити в Україні, вони підуть до Молдови, Литви, Польщі, Латвії, Естонії. Вони будуть тиснути поки демографічна воронка не почне їх вдавлювати у вир середньоруської височини, розгорнутої вглиб себе.
Але станеться це, з урахуванням міграційного підживлення з Азії і майже ординського викрадення українців з рідної землі в РФ, не так скоро. Центральна Європа в цьому форматі, країни Балтії та Скандинавії, можуть повторити нашу трагедію, нехай і не в такому форматі.
Що Україна чекає від своїх союзників і, зокрема, від країн G7?
Якщо ми вже отримали ленд-ліз, то за аналогією з Другою світовою, можемо розраховувати і на "південний конвой дружніх флотів".
Ну а зупинити РФ зараз може лише паритет в основних озброєннях між нею і Україною на театрі військових дій.
Те, що відбувається зараз - це геополітичний матч-пойнт, "попадання в лінію" або по-простонародному - "сопля", коли ситуація застигла на піку напруги і може хитнутися в будь-яку сторону.
Нам потрібно - щоб вона хитнулася на нашу користь.
Це і є основа для майбутнього міцного миру.
Інакше торнадо з середьоруської височини нагадає про себе навіть тим, хто його не чекає.
(Публікується зі скороченнями).
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Viber
