Минув один рік і тридцять сім днів війни. На фронті мало що змінилося за минулу добу. Хіба ось тільки Пригожин стверджує, що він вийшов до центру Бахмута. І тепер, як він каже, "юридично" Бахмут перейшов до рук росіян.
Я не знаю, що таке "юридично взяти місто", але, судячи з карт ISW, до фактичного взяття Бахмута Пригожину ще ой як далеко. І не факт, що це трапиться за його життя.
Адже он як близько смерть ходить... Ось уже і до нього в кафе "Стріт Фуд" зайшла кістлява... На самий Василівський острів. У святая святих. За два кроки від пригожинського ж ресторану "Стара Митниця", в якому понад тридцять років тому доля так щасливо звела його з першим заступником мера Пітера Собчака, Володею Путіним....
Усе закільцювалося в цій історії і вона закінчується там, де почалася... І прологом її фіналу став вибух в серці Пітера - на Василівському острові, в тому місці, де в нього впирається міст Лейтенанта Шмідта…
Я знаю це місце. Там колись жила моя теща. Звідти у 1996 році ми з моїм другом Михайлом Маневичем пішли неподалік, в "Стару митницю", пообідати. Там він мене і познайомив з ресторатором Євгеном Пригожиним.
Ресторатор був милий і корисний. Залишив мені свою візитку. Видно було, що він був задоволений візитом. На мене йому було плювати, але Маневич був заступником губернатора Санкт-Петербурга, і Пригожин був радий йому догодити.
А через рік Маневича вбили на розі Рубінштейна і Невського. Вбили з даху будинку навпроти. З автомата з оптичним прицілом. Йому було 36 років.
Ось такі спогади навіяв мені вибух в кафе, розташованому в будинку, де колись жила моя покійна теща…
Ну а якщо відкинути лірику? А якщо її відкинути, то сказати можна тільки те, що собаці - собача смерть. Чоловік торгував меблями, набрав кредитів, прогорів, пограбував банк. Його спіймали і посадили до в'язниці. З в'язниці він втік і пішов на війну за "ДНР" проти України. Потім його спіймали і знову посадили. Потім Захарченко його помилував. Він знову пішов воювати.
А потім він став військовим журналістом-блогером. Приїхав до Москви і почав писати всяку націоналістичну хрень. За що його полюбили добрі росіяни і він набрав понад пів мільйона передплатників на свій телеграм-канал.
Тепер Максима Фоміна на прізвисько Владлен Татарський (?) підірвали в центрі Пітера. Пройде трохи часу і його забудуть. І в пам'яті народній нічого про нього не залишиться. Ні того, як він грабував банки, ні того, як сидів у в'язниці, ні того, скільки він народу вбив на війні.
Залишиться тільки його бадьорий клич, сказаний під камери в Кремлі, на прийомі, на честь приєднання Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей до Росії: "Всіх переможемо. Всіх вб'ємо. Всіх, кого треба, пограбуємо. І все буде, як ми любимо. З богом!"
У цьому короткому гаслі - квінтесенція всієї путінської війни. І навіть ширше - всієї путінської філософії. Це їхній принцип життя. Вони вважають, що це правильно - так жити.
Саме тому "творчість" Владлена Татарського виявилося співзвучною думкам і сподіванням такої великої кількості росіян. Вони приходили на його "творчі вечори". Ставили йому питання, раділи його сміливим промовам і рішучим заявам. Підписувалися на нього, запоєм читали, цілі сім'ї були його фанатами…
Що можна сказати про покійного і його шанувальників? Та нічого, крім того, що вже багато разів сказано. Єдине, що мене завжди спантеличує в цих людях, так це їхній бог. Вони стверджують, що це Ісус Христос. І я не знаю, як їм пояснити, що вони помиляються. Що вони не християни зовсім. І в цьому немає ніякої моєї зарозумілості. Це просто факт.
І навіть якщо тисяча одягнених в ряси феесбешніків будуть їм говорити: це все і є християнство, і Христу так треба, щоб ви вбивали і грабували сусідів, то від цього їхні язичницькі вірування не стануть християнством. Скільки не називай пісок - хлібом, а жорстокість - милосердям, все одно нічого не зміниться…
У цей день весь світ (крім православних) святкував Вербну (пальмову) неділю. Вхід Господа в Єрусалим. День його слави.
І якщо росіяни (як всякі язичники) люблять знамення, то ось вам і знамення: в день слави Христа глашатай найвідвертішого грабежу і вбивства - підірваний в центрі Петербурга, міста, звідки родом Путін. І якщо вам мало символізму, то ось вам на добавку: в кафе, яке належить Євгену Пригожину.
Нехай та дівчинка, яка зробила це - врятується. Ось таку молитву я сьогодні підношу до Господа.
А справа наша праведна. Ворог буде розбитий. Перемога буде за нами.
Слава Україні!
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Viber
