Чи зможе Україна витягнути свій щасливий "квиток миру"?

Чи зможе Україна витягнути свій щасливий "квиток миру", з огляду на те, що поки що нам траплялися лише "чорні мітки війни"?

Те, що ми зараз спостерігаємо - це глобальна хвильова теорія, яка особливо яскраво проявляється на просторах Євразії.

Концепція Росії як Хартленда, сформульована британським географом Маккіндером на початку 20 століття:

"Хто контролює Східну Європу, той командує Хартлендом; хто контролює Хартленд, той командує Світовим островом; хто контролює Світовий острів, той командує світом".

Рекомендуємо:

США осадили Китай через підтримку РФ: Пекін заговорив про "мирні переговори"

Нині ця модель істотно застаріла: за часів Маккіндера Індія була британською колонією, так само як і Індокитай (за часткової участі Франції), а Китай перебував у неоколоніальній залежності від Заходу після опіумних воєн і від Японії після невдалої війни з нею.

Тому зараз ця формула не працює.

Нова формула говорить:

"Хто контролює індо-тихоокеанський регіон і Близький Схід, той контролює Азію, хто контролює Азію, той командує Хартлендом; хто контролює Хартленд, той командує Світовим островом; хто контролює Світовий острів, той командує світом".

Модель Рімленда Спікмена або "дугової землі" - це обруч, що має "стягувати" Хартленд/Росію і віддаляти його/її в глибини Євразії, відрізаючи від індо-тихоокеанського регіону.

Наразі ми спостерігаємо хвильову геополітичну теорію на практиці: Глобальний острів (РФ, Китай, Іран, Центральна Азія), хочуть розірвати "обруч" - розширювальна хвиля.

А Захід - намагається посилити тиск обруча на Глобальний острів по периметру - хвиля на здавлювання.

Цей тиск раніше здійснювався в рамках проєктів Заходу в Туреччині, Іраку, Ірані, Афганістані, В'єтнамі, Камбоджі, Лаосі, Тайвані, Кореї, Пакистані, країнах Перської затоки, Ізраїлі, Йорданії, Єгипті.

Зараз більшості цих точок на периметрі тиску Римленда вже немає, навпаки, низку з них поглинула розширювальна хвиля Глобального острова.

По суті, хвиля на здавлювання зараз формується лише за рахунок трьох точок: України, Ізраїлю, Тайваню. Ситуація в Південній Кореї - це окрема модель, з огляду на пряме протистояння виключно з КНДР.

Як я вже сказав, основний тиск на Глобальний острів відбуватиметься з індо-тихоокеанського регіону з використанням ресурсів Австралії, Японії, Індонезії та Філіппін.

Крім того, згідно з "теорією трьох тіл", рішення задачі "трьох тіл" необхідно звести до рівня "задачі двох тіл". Як це Британія і США вже робили під час Другої світової війни, коли вибирали між СРСР, Німеччиною і Японією.

Інакше, скориставшись відволіканням Заходу на війну в Україні, Іран посилить протистояння з Ізраїлем, а Китай - за Тайвань.

Або, використовуючи посилення допомоги Заходу Ізраїлю, загострення почнеться на Тайвані, а РФ посилить агресію проти України.

Або скориставшись широкомасштабною війною на Тайвані, Іран і РФ вийдуть на новий рівень ескалації.

Очевидно, що в рамках Глобального острова, Іран і РФ допомагають Китаю, Китай та Іран допомагають РФ, а РФ і Китай - підтримують Іран.

Для Заходу важливо вивести з цього трикутника або РФ, або Китай.

У такому разі, Іран стає вразливим. РФ без Китаю не може обходити санкції і продавати нафту, а Китай без РФ не зможе отримати перевагу щодо природних ресурсів та енергії.

Для цього, хтось з іншої трійці (Україна, Ізраїль, Тайвань) буде виведений з війни. Це відповідає інтересам Заходу.

Для Глобального острова, навпаки, вигідно посилювати тиск по всіх трьох точках. Але цього потрійного удару не відбудеться, доки Глобальний острів не кристалізувався в якісь загальні структури безпеки: доки такі є між РФ і КНДР і близькі до підписання між РФ та Іраном.

Тобто драйвер моделі "удару по трьох фронтах" - це РФ (припускаючи, що це допоможе їй у досягненні своїх цілей в Україні), а Китай займає виваженішу й обережнішу позицію, тому що поки що не готовий до розриву відносин з ЄС і США та їхніми ринками. А також є елемент недовіри між Москвою і Пекіном.

У Москві бояться, що угода щодо Тайваню відірве від неї Китай, а в Пекіні бояться, що мирна угода щодо України, відірве від нього РФ.

Імовірність подібних розмінів зараз вкрай мала, але вона не нульова.

Резюмую: або Україна, або Ізраїль, або Тайвань у цьому пазлі, витягне мирний квиток. Але це буде тільки одна країна.

Чому в України є шанс?

Ізраїль поступово сам відмовляється від "мирного квитка": "партія війни" там поки що перемагає "партію миру". Нетаньягу сам хоче завдати удару по Ірану і Лівану спільно зі США.

"Партія війни" аргументує це тим, що ядерна зброя в Ірану - це екзистенційний виклик Ізраїлю. Боязкі голоси про повернення до мирних угод Араама, поки що не є домінуючими.

Ба більше, виступаючи в Конгресі США, Нетаньяху вперше створив військову конотацію з назвою мирних араамічних угод Ізраїлю та його сусідів, запропонувавши створити "араамічний військовий блок".

Проблема для Нетаньяху - це можлива перемога Гарріс, яка "змусить його миритися", оскільки палестинський порядок денний дедалі впливовіший у стані демократів.

Тайвань практично не суб'єктний у своєму виборі. І там, можливо, все вирішено. Якщо переможе Трамп - торгова війна з Китаєм. Якщо переможе Харріст - санкції за уйгурів і за Гонконг.

По суті, боротьба за мирний квиток розгорнеться між Україною та Ізраїлем.

У звичайній ситуації, враховуючи рівень лобізму Ізраїлю на міжнародній арені, ми б, звичайно, програли цю боротьбу за "мирний квиток".

Але на нашому боці - роздвоєність, розкол у самому Ізраїлі щодо питання війни і миру. Плюс, перемога Трампа - це однозначно коаліція його з Нетаньяху і конфлікт з Іраном. Нетаньяху хоче воювати.

А ось перемога Гарріс - це мирний квиток для Ізраїлю і продовження війни в Україні.

Але й тут є варіанти.

Нетаньяху може спробувати восени радикалізувати ситуацію, щоб поставити Гарріс перед війною, як перед доконаним фактом.

Попри гуманітарну критику Ізраїлю в середовищі демократів, США підтримували, підтримують і підтримуватимуть Ізраїль і ставитимуть його інтереси в пріоритет.

Ну а сутичка з Китаєм за Тайвань - це вже екзистенція для самих США.

Інакше - точка сингулярності і поява у світі нової геополітичної сили (Глобальний острів), яка за економічним, військовим і технологічним потенціалом перевищуватиме параметри США.

І розпад причинно-наслідкових зв'язків усієї світової історії, яка формувалася навколо осі Заходу в останні 500 років.

Джерело

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред