Статистика війни: як змінилася середня тривалість життя українців

Статистика війни. За період війни середня тривалість життя серед чоловіків в Україні скоротилася з 66 до 57 років. Тобто, мінус дев'ять років життя.

Тут очевидний фактор війни, але не тільки він один.

Спробуємо його приблизно оцінити.

Припустимо, є група чоловіків, тривалість життя яких не змінилася внаслідок війни. Їхня середня тривалість життя залишилася на рівні 66 років.

З іншого боку, є частина чоловічого населення, середня тривалість життя якого скоротилася, при чому не тільки внаслідок загибелі на фронті.

Позначимо питому вагу цієї групи як У.

Припустимо, що середня тривалість життя цієї групи становила 45 років.

Тоді отримаємо таку формулу:

66 х (1-У) + 45 х У = 57

Тоді У становитиме: 0,42 або 42%.

Рекомендуємо:

Хто з українців має право на бронь від мобілізації з 1 квітня - список

Таким чином, у зоні ризику перебуває 42% чоловічого населення України, які в середньому втратять двадцять років життя.

Йдеться про чотири мільйони українських чоловіків, які не доживуть до 45 років, якщо війна продовжиться протягом найближчих років.

Якщо взяти кількість померлих чоловіків на рівні 300 тисяч осіб на рік, отримуємо, що прямо або побічно від наслідків війни помирає/загинає 126 тисяч осіб на рік.

За два роки війни - близько 250 тисяч - йдеться не тільки про загиблих на фронті, а й про тих, хто помер достроково.

Але знову повторюся: війна не єдина причина.

Ще до війни коефіцієнт смертності чоловіків в Україні був у півтора раза вищим, ніж у ЄС.

А коефіцієнт смертності чоловіків у віці 30-45 років перевищував аналогічний показник у ЄС майже в п'ять разів.

А якщо брати найрозвиненіші європейські країни - то приблизно в шість разів.

Тобто, йдеться про найбільш працездатний вік (30-45 років).

Рівень передчасної смертності в Україні до війни майже втричі перевищував аналогічні показники Європи.

Значна частина передчасної смертності в Україні до війни припадала на усувні чинники, їх ще називають модифікованими.

Але тут потрібна ціла низка інструментів: від державної соціальної політики до медичної та екологічної.

Досить проаналізувати, чим ми дихаємо, що п'ємо і що їмо.

Чому в Києві з річним бюджетом у два мільярди доларів досі в центрі Лівобережжя працює на вугіллі Дарницька ТЕС і зола надходить у відкритий золовідвал на Позняках.

Чому на Харківському масиві досі працює сміттєспалювальний завод.

Чому немає програм забезпечення населення артезіанською питною водою.

Київ за якістю повітря - одне з найбрудніших міст світу, але досі немає муніципальної програми із заміни міського транспорту і таксі на електричний.

Скільки в Києві побудовано спортивних майданчиків, басейнів.

Яка якість медицини і головне - профілактики.

Чому в сільській місцевості не запущена програма мобільних діагностичних модулів, коли раз на квартал місцеві жителі змогли б діагностувати стан свого здоров'я, банально пройти УЗД.

Який розмір материнського капіталу сплачується в Україні, але ж здоров'я людини формується в дитинстві, зокрема внаслідок якісного харчування.

Які екологічні податки платять українські олігархи та їхні ФПГ?

Чим дихають жителі Кривого Рогу, Дніпра і Запоріжжя, яку воду п'ють

І навіть таке просте запитання: хто зробив рекламу сала під горілочку мало не національним кулінарним брендом?

А потім ми дивуємося, що 60% смертей до війни припадало на серцево-судинні захворювання.

Ось так поступово, життя стало у нас токсичним для значної частини населення. Це прямий наслідок безвідповідальних виборів усі ці більш ніж 30 років.

Джерело

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред