
Поки війна Росії проти України дедалі більше набуває рис виснаження ресурсів і демографічного потенціалу, у публічному просторі посилюється дискусія про справжню природу сучасних конфліктів. Економіст і аналітик Олексій Кущ у своїй колонці порівнює класичні, національні та тотальні війни, пояснюючи, чому нинішнє протистояння сторони бачать у різних парадигмах. Автор також аналізує роль мобілізації, технологій і людського ресурсу у війні нового типу. Публікуємо ключові думки автора мовою
Війна уподібнювалася стосункам лицаря та дами: залицяння та спокушання (дипломатія) або насильство (війна).
Звідси всі ці реверанси у вигляді оголошення війни, турнірів, поєдинків перед битвою, чіткої регламентації мирних переговорів та укладення угод.
Мета класичної війни — "захопити живого", "захопити ціле/частину цілого".
Ключова відмінність парадигми класичних воєн — це примат раціональних інтересів як під час початку воєн, так і під час їхнього завершення.
У класичних війнах активну участь брали еліти — лицарство, дворянство.
Все змінилося в 19 столітті — у новій парадигмі "національних воєн", коли на зміну монархіям прийшли буржуазні республіки.
Війни стали ареною міщанства та дрібних буржуа.
Національна війна — це культ героїчної смерті, ірраціональний ресентимент і відсутність раціональних індикаторів завершення війни. Це початок витіснення раціоналу з цілепокладання війни.
Буржуазна система спробувала повернути теорію воєн у раціональне русло наприкінці 19 століття і тимчасово досягла успіху в цьому. Але не надовго.
Перша світова війна — це трансформація формату "національних воєн" у нову парадигму "тотальної механістичної війни".
У парадигмі "тотальної" війни війна стає тотальним актом знищення супротивника.
Мета — це захоплення "мертвого, а не живого суперника".
Неволодіння мертвим/знищеним замість володіння частково або повністю цілим/живим.
Тотальна війна полягає не у захопленні територій.
Наприклад, лінія фронту на дату закінчення Першої світової війни проходила по території Франції та Бельгії, а німецькі війська перебували за межами Німеччини.
Тотальна війна полягає у знищенні продуктивного потенціалу супротивника: здатності готувати нових солдатів, виробляти боєприпаси, народжувати дітей тощо.
Три основні індикатори динаміки тотальної війни:
1. Військові втрати у відсотковому відношенні до мобілізаційного потенціалу.
2. Ступінь руйнування промисловості, інфраструктури міст та енергетики.
3. Ступінь руйнування демографічного потенціалу, включаючи фертильний потенціал.
У рамках даної парадигми контроль над територіями — другорядний фактор, що відіграє певну роль, але не основну.
Зрештою, мета тотальної війни: зламати волю суперника — образне "кастрування ворога".
Ружмон, природно, не знав про нинішній формат тотальної кібервійни, коли лінія фронту перетворюється на кіл-зону, а штурмовики — на новий формат "сталкерів кіл-зони", завдання яких полягає у виживанні та позначенні присутності/контролю в певній локації.
Тепер проаналізуємо формат нинішньої російсько-української війни.
З боку України — це національна війна.
Тому й "Героїчний культ смерті", і домінування ірраціонального ресентименту та відсутність раціональних індикаторів завершення війни або раціональності у визначенні цілей. Будь-який компроміс у цій моделі сприймається як зрада.
Для РФ — це формат тотальної війни.
Звідси й повна офіційна невизначеність щодо векторів окупації тих чи інших територій (мета окупації Донбасу, очевидно, є тактичною, а не стратегічною).
Мета такої тотальної війни з боку РФ — нанесення максимальної шкоди мобілізаційному, економічному, інфраструктурному та демографічному потенціалу України.
У рамках даного типу війни РФ, швидше за все, проводитиме або обмежену мобілізацію, або взагалі відмовлятиметься від неї, віддаючи перевагу контрактній схемі поповнення особового складу воюючих армійських підрозділів.
Оскільки адміністративна мобілізація — це насичення зони бойових дій не "сталкерами" — контрактниками, а мобілізованими з більш високим рівнем втрат.
Є така фраза: "опалювати будинок грошима" як алегорія вкрай неефективного використання якогось дефіцитного ресурсу.
У тотальній кібервійні таким дефіцитним ресурсом стають Люди.
Найбільш ефективними стають або технології кібернізації війни, або ефективні контрактні моделі рекрутингу.
Все інше призводить лише до прискореного випалювання ключових параметрів стійкості в ході тотальної війни.
Про особу: Олексій Кущ
Олексій Кущ — фінансовий аналітик, економічний експерт. Мешкає у Києві, працює в аналітичному центрі "Об’єднана Україна". Автор аналітичних публікацій, активно веде блог на своїй сторінці у Facebook. Колишній радник президента Асоціації українських банків.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
