Марні спроби примирити жертву та вбивцю: чому росіяни вже зараз мають спокутувати свою провину

Володимир Путін рано чи пізно піде з політичної арени та втратить владу, але злочинців набагато більше, як і бездіяльних у критичні моменти історії.

Фінансову та політичну відповідальність за війну в Україні має взяти на себе весь російський народ/ УНІАН

Війна Росії проти України перейшла в нову відкриту фазу, коли російська влада разом з абсолютною більшістю російських громадян ставить під сумнів право на існування української держави та її суспільства.

Авторитарна держава вчинила акт агресії проти демократичної України, російські солдати, а не Путін персонально вчиняє воєнні злочини, злочини проти людяності та акт геноциду в Україні. Російське суспільство стало співучасником злочину.

Ігнорування цього факту є передумовою для стратегічно помилкових дій. За поточним сценарієм розвитку подій, з великою ймовірністю наступним президентом Росії буде не ліберальний прозахідний політик, а ще більш агресивний в темі прав людини та безпеки державний діяч. Демократична система управління не може бути запозичена чи насаджена ззовні. Вона може з’явитись лише за виняткових умов: прагнення самого народу до інклюзивної системи врядування та готовністю кожного громадянина бути її частиною, а також програшу інших систем управління, зокрема, тоталітарних чи авторитарних.

Післявоєнна Німеччина та Японія продемонстрували, що навіть імперіалістичні ідеї та тоталітарна ідеологія програє, але передумовою для цього програшу стала тотальна поразка у війні, на полі бойових дій. Складно собі уявити, що гітлерівська Німеччина готова перейти на демократичну систему управління з власної ініціативи. Навпаки, масштаби жертв та втрат цивільного населення під час Другої Світової війни, звели до нуля будь-які шанси для політико-правових методів врегулювання міжнародного збройного конфлікту.

Будь-які спроби примирення між єврейським народом та нацистським режимом до 1945 року, невід’ємним елементом якого була частина суспільства, виглядали б травматичними та цинічними спробами помирити жертву та вбивцю. Сьогодні починають лунати заклики примирення між українським та російським народами. Але не забуваймо, що прощенню передує покаяння. Це і є крок до спокути.

Риторика навіть опозиційних російських діячів дивує своєю інфантильністю та егоцентризмом. Це природньо для людини, але безвідповідально для лідерів нової майбутньої Росії. Юридичний тягар наслідків війни за акт агресії і геноцид, повинно нести керівництво Росії в широкій перспективі включно з тими, що прийдуть після Путіна.

Солдати та генерали, які вчиняли воєнні злочини, злочини проти людяності, геноцид повинні бути засудженими, а право жертв на правду та захист реалізовано в повній мірі як на рівні судів національної юрисдикції, так і універсальної. Фінансову та політичну відповідальність має взяти на себе весь народ. Саме він платитиме зі своєї економіки за відбудову України, яка була по-варварськи знищена за мовчазної згоди, або відкритої підтримки російського народу.

читайте такожУкраїна має публічно принизити ПутінаФактом лідерства з опозиції до Путіна сьогодні мала би бути дискусія не щодо примирення, а належна форма спокути та відповідальності, за якою обов’язково прийде нове сприйняття, але вже новими поколіннями українців та росіян. Лідерство в темні часи потребує відповідальності та жертовності. Заради цього доведеться ризикувати своєю безпекою, політичними рейтингами майбутнього, популярністю.

Заходу варто відмовитись від підміни понять та перекладання повної відповідальності на одну людину за злочини, які чиняться в Україні. Володимир Путін рано чи пізно піде з політичної арени та втратить владу, але злочинців набагато більше, як і тих, хто був бездіяльним в критичні моменти історії. Тоді наслідком цієї кривавої війни проти України стане затамування злоби Росії, яка програє цю битву, але рано чи пізно знову захоче повернутись до псевдо історичного питання права України на самовизначення та існування.

Будувати демократію ззовні ще не вдалось нікому. Очевидно, що демократія можлива за умови:

  • прагнення до неї народу та популярності цієї системи управління;
  • готовності громадян брати участь в системі управління на щоденній основі через чесні та вільні вибори, за які також доводиться перманентно боротись;
  • стратегічного програшу в Росії авторитарної системи управління на фоні тотального програшу на полі бою.

Прагнення "сильної руки" є не лише рівнем політичної культури, яка не допускає повноважень та відповідальності кожного за державу, чи громаду, а і традиції, в якій інші форми не прижились, як ворожі.

Справжня ліберальна російська опозиція може продемонструвати дорослість та готовність до демократії, якщо пояснить, як саме вони допоможуть відбудовувати Україну після програшу Путіна та сучасної Росії, що саме вони роблять сьогодні для спокути та допомоги українській державі, як вони у разі приходу до влади планують повернути український незаконно вкрадений Крим та демонструвати лідерство у питанні майбутнього. У нас немає питань до поплічників Путіна чи російського народу, але саме нові ліберальні російські лідери можуть розраховувати на розуміння, коли вони будуть говорити про свою роль у справедливій спокуті та відбудові України.

читайте такожПутін узяв курс на вимотування України в довгій кривавій війні, Захід – на військовий розгром ПутінаВідтерміновувати допомогу у питанні відбудови критичної інфраструктури в Україні до моменту після завершення війни критично несправедливо. Українці повинні мати доступ до чистої води, їжі, освіти не залежно від того чи досі відбуваються обстріли.

Натомість, відтермінування діалогів про примирення – на часі. На часі також припинити порівнювати боротьбу українського народу за своє майбутнє та вчинки окремих російських опозиційних лідерів. Вони стануть героями майбутнього часу, але якщо продемонструють інший підхід до українського питання та справжнє історичне лідерство.

Реклама
Підтримайте Главред

Останні новини

Реклама
Реклама
Реклама
Ми використовуемо cookies
Прийняти