Українізація по-більшовицькому: чим небезпечний примус до української мови

Людина, яка працює на державу, повинна в повному обсязі володіти українською мовою. Це не обговорюється, а тому введення практики іспитів із мови для чиновників цілком виправдано.

Однак народні депутати, які, за словами уповноваженого з захисту державної мови Тараса Кременя, теж повинні будуть складати іспит – це трохи інша історія, адже йдеться про людей, яких обирає народ. А народ у нас – різний. Наприклад, на Закарпатті в Берегівському та Виноградівському районі частіше почуєш угорську мову, ніж українську. Так само і на Буковині. У гірських районах Закарпаття така суміш усього, що навіть людина, що володіє українською мовою, може не зрозуміти місцевого жителя.

Тому робити іспит на знання мови обов'язковим і для нардепів – це вже перебір. Втім, тут відіграє роль моральний фактор: якщо ти представляєш українську державу, тебе не повинні змушувати вчити її мову силою закону, це – твій моральний обов'язок.

До того ж, в Україні "мовне питання" вже давно на прапорі тих, хто себе називає найбільшим патріотом. Але, чесно кажучи, нічого, крім шкоди, діяльність цих "мовостурбованих" не приносить.

Подивіться на нашу технічну інтелігенцію: хіба Антонов досконало володів українською мовою, коли створював літаки в Києві? Хіба володіли нею харків'яни, які виробляли атомні турбіни, або миколаївські корабели?

У нас українська мова насаджується найчастіше по-більшовицькому, тільки процес забарвлений у синьо-жовті кольори. Такий підхід працюватиме на шкоду державі. Тому що питання мови у нас стає маркером "свій-чужий", а це, як правило, свідчить про наявність конфлікту. І у нас цей конфлікт перманентно підігрівається.

Отже, чиновники і правоохоронці повинні екзаменуватися на знання української мови, до цього питань немає. А депутати – навряд чи.

читайте такожУкраїнізація з винятками: як на практиці працюватиме мовний законТакож під питанням і інформаційний простір, медіа. Українізація цієї сфери, боюся, дасть результат, протилежний бажаному. Це можуть підтвердити медіаменеджери, керівництво телекомпаній і радіостанцій: вони відчули, що після введення мовних квот була втрачена серйозна частина аудиторії. Не можна закривати очі на реальність, подивіться хоча б на співвідношення запитів в Google – це сильно відрізняється від того, що нам подають політики, які дуже переймаються просуванням української мови. І те, як вони це роблять, далеке від розумного і прагматичного, а також від тих європейських стандартів, до яких вони так часто закликають.

Крім того, існує ризик, що ми разом із тими, хто не знає української мови, відсіємо і хороших фахівців, що в підсумку піде на шкоду державі. Адже питання мови – це в тому числі і питання комфорту. А якщо тобі створюють умови, в яких ти виглядаєш як чужорідний елемент у своїй країні, ти прагнеш залишити її. Найзавзятіші промоутери української мови кричать "Чемодан, вокзал, Росія!", що в підсумку служить однією з причин, чому третина миколаївських корабелів сьогодні займається модернізацією флоту Російської Федерації, а не України, тобто працюють на Путіна. Хто від цього виграє? Ми 15 років не можемо побудувати свій український корвет, а Росія повним ходом проводить модернізацію свого флоту, в тому числі за рахунок мізків і рук наших співгромадян, які перебралися в РФ.

Якщо науково-технічну інтелігенцію (інженерів, конструкторів, айтішників) почати примусово українізувати, вони просто втечуть із країни.

Все це в підсумку призводить до архаїзації українського суспільства і втрати тих сфер, в яких в України були серйозні заділи. Такими темпами наших гуманітаріїв, які так люблять помудрствувати на цю тему, не буде просто на що утримувати.

читайте такожНові бої за мову: чому Зеленський марно косплеїть Порошенка

Ще один ризик – чи буде цей іспит обов'язковим для всіх в однаковій мірі, і чи не вийде так, що будуть строго питати тільки з російськомовних, а ті люди, які приїжджають до нас працювати на високі посади в міністерства і наглядові ради із Заходу, зустрінуть більш м'який підхід. І така постановка питання цілком доречна, тому що ми не можемо похвалитися тим, що у нас закон один для всіх.

Наприклад, у нас безпрецедентно довго працював міністр внутрішніх справ Аваков, який у своєму знанні української мови навіть Азарова з його "кровосісями" не перевершив. За сім років він мову не вивчив, але його за це ніхто не позбавив крісла. Те ж саме можна сказати і про іноземців в нашому уряді або наглядових радах. Хоча, потрібно визнати, деякі іноземці, працюючи в Україні, досить швидко (протягом року), освоїли українську мову, але хтось із них спокійно говорив російською мовою, і ніхто не робив з цього трагедії.

Андрій Золотарьов, політолог, директор аналітичного центру "Третій сектор", спеціально для Главреда

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред