Військова міць Росії як спосіб самогубства

Росія завмерла. Все безнадійніше нарікання тих, кого закочують під асфальт. Все байдужіші ті, хто за цим спостерігає.

Проблема в тому, що наступаюча тиша небезпечніша турбулентності. Немає нічого оманливішого за безмовність. Нерідко те, що має стабілізувати, руйнує. Те, що сьогодні виглядає як успіх, стане завтра стратегічною поразкою, а міць виявиться трухою. Ось парадокси російської діалектики.

Вибір. Зрадницька легітимація єдиновладдя. Перетворення виборів на інструмент статус-кво робить з них бомбу уповільненої дії. При відсутності легального інструменту змін єдиним способом оновлення стає переворот або "вулиця" - або те й інше разом.

Пастка лояльності. Єдиновладдя працює поки може спертися на лояльність і обслуговуючого апарату, і населення. Але лояльність прямо пропорційна ресурсу задобрювання. Його вичерпання робить лояльність ілюзорною. А отже, грунтом для прийдешнього зради.

читайте такожВійська біля кордонів України та мігранти в Польщі: у Британії закликали НАТО бути готовим до війни з РосієюРосійський імпресіонізм. Стирання кордонів між протилежностями - законом і беззаконням і навмисна розпливчастість норм провокує безвідповідальність влади. Але відмова правлячих від відповідальності і чітких правил породжує дзеркальну ситуацію в суспільстві - воно не відчуває ні зобов'язань по відношенню до влади, ні потреби слідувати правилам.

Консолідація через пошук ворога. Рано чи пізно "чистильники" переходять до зачистки еліти. І для демонстрації лояльності персоніфікатору, і в боротьбі за блага і вплив. Пожирання своїх - неминуча щабель в процесі пошуку ворогів і пожирання йде з апетитом.

Ресурсне прокляття. Поки продаж сировини наповнює російський бюджет, зберігаючи життєздатність системи. Але що станеться, коли світ перестане потребувати російської бензоколонки? Ідея домогтися "вуглецевої нейтральності" Росії до 2050 виглядає як черговий міф. Адже доведеться перебудовувати економіку і механізм збагачення правлячої корпорації. Хіба вона до цього готова?

"Шредеризація" Заходу. Російській еліті вдалося розбестити західний світ. Але не будемо недооцінювати здатність ліберальної цивілізації до самоочищення в ім'я виживання.

Ізоляція підриває державність. Зрозуміло прагнення Кремля ізолювати країну від зовнішнього впливу. Але держава може бути впливовим гравцем тільки при всебічній інтеграції у світові відносини. Ізоляція населення перетворює на ізгоїв і політичну еліту.

Військова міць як спосіб самогубства. Траєкторія СРСР продемонструвала, чим завершується опора на військову міць на шкоду добробуту населення. Історія, однак, нічому не вчить - Росія повернулася в знайому колію.

"Ефект бумеранга". Росія може серйозно впливати на політику Заходу. Чим більше Кремль буде демонструвати агресивність щодо ліберальних демократій, тим більше буде провокувати у відповідь стримування. Погрози і шантаж - найкращий спосіб розбудити Захід і повернути йому бойову форму.

Пастка "Пандори". Офшоризація доходів російського правлячого класу говорить, що його націоналізація не вдалася і Захід залишається для нього життєвим ресурсом. Значить не можна бути впевненим в його готовності слідувати національним інтересам. Клептократія робить державний суверенітет сумнівним.

Репресивний каток і його подвійна сутність. Репресії втихомирюють, але і породжують сумніви в силі тих, хто запускає каток. Репресії звужують шанси на мирні зміни, провокуючи відплату. І ще: каральні заходи "віялом" і без чіткого цілепокладання (в тому числі "відстріл" своїх) означає вихід репресивного механізму за межі системної логіки і контролю.

Пастка Лукашенка або "їжак в штанях". Міграційна криза, спровокована Лукашенком, говорить про його спробу вижити, зіштовхнувши Росію із Заходом і сховавшись за російською спиною. Завдання очевидне: видоїти "двох корів" одночасно, отримавши відступні від ЄС і підтримку Москви. ЄС доведеться відступити з гуманітарних міркувань. Але виграш Кремля сумнівний: Росія буде нести відповідальність за "гібридну атаку" свого підопічного проти Європи. Або визнати, що не має на нього впливу.

Захід відступає - але чи надовго? Ліберальні демократії, зіткнувшись з екзистенціальними викликами, вважають за краще йти на діалог з опонентами. Але потрібно бачити й інше: відмовившись від надії інтеграції Росії "в Захід", вони будуть відновлювати здатність до її стримування, оточуючи Росію ровом. А для чого демократії нарощують свої оборонні бюджети?

США-Китай - нова біполярність. Росія втрачає роль головного суперника США і виштовхується на другий ешелон держав. Принизливо, бо скочування вниз розхитує державну скріпу. Ще важливіше інше: у разі конфлікту США і Китаю для Росії самогубно підтримати будь-яку сторону. Ще принизливіше, якщо нова "двійка" візьметься перебудовувати світу без російської участі.

Чи зможе Америка стати лідером 21 століття? Байден поставив завдання відродити інфраструктуру США і дати імпульс американській нації. Якщо вийде, Америка стрибне в майбутнє, захоплюючи за собою інертну Європу. Росія з її "помірним консерватизмом", навпаки, робить ставку на минуле. Різноспрямованість руху створює загрозу навіть не протистояння Росії і Заходу, а ізоляції країни, що вибрала минуле.

Криза - як засіб оновлення. Захід застряг у кризі. Але щоразу криза призводила до оновлення західних демократій. Смертельний не криза, а тиша деградації і загнивання....

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред