Путінізм - це не гітлеризм, але за оплату в п'ятсот рублів.
Будь-яка серйозна хвороба має зовнішні симптоми - температуру, кашель, висип та інше. Досвідчений діагност ставить пацієнтові точний діагноз, поки той ще тільки йде від дверей кабінету до оглядової канапи.
Військова поразка теж має симптоми, помітні уважному спостерігачеві.
Ось, наприклад, на мітинг річниці вторгнення в Москві відкрито збирають масовку за гроші. Але ж в авторитарних режимах, які користуються реальною підтримкою населення, так не чинять.
На масових заходах німецьких фашистів не платили. Навпаки, публіка рвалася десятками тисяч, екзальтовані фрау в екстазі волали "Хочу дитину від фюрера!". Щиро волали.
І на сталінські марші і паради теж з-під палиці нікого не гнали — ідейні будівельники комунізму шанували за честь взяти участь. У соцзмаганнях за це боролися.
Ще рік тому на путінський мітинг прагнули б купа москвичів і приїжджих, які божеволіли від мілітаристського дурману. "Можемо повторити!", "Україна за два тижні!", ось це ось все. А зараз захоплення мас доводиться організовувати і донатити.
Ще одна характерна ознака фіаско, що насувається - перетасування у військових верхах. Спочатку найголовніший стратег - Герасимов. Потім низка однотипних м'ясників в генеральських погонах, які, як і Герасимов, не мали успіхів на полі бою. І тепер знову Герасимов. У спорті такий тренерський психоз називають метаннями по колу. Успіху він не приносить.
Наступний симптом - публічна боротьба і підкилимні інтриги наближених до трону. Спочатку Кадиров ліз у всі екрани, щоб монетизувати майбутню перемогу, потім, за відсутності цієї перемоги, став поливати командування ЗС РФ. Потім виринув Пригожин з ідеєю утилізувати зеків на благо господаря Кремля і теж почав наїжджати на Шойгу і Герасимова. Між собою оточення Путіна воює лютіше, ніж з НАТО. Зараз Пригожина зрушили в сторонку, Кадиров сам злиняв і вщух. А Міноборони недоімперії взялося створювати свої ПВК.
Хіба таке можна уявити в країні при успішному веденні бойових дій? Навіщо людям, які офіційно керують усіма військовими - переформовуй їх як завгодно, приймай будь-які рішення - ще й якісь недержавні військові структури? Щоб що?! Єдиний варіант: щоб бути захищеним, коли відбудеться крах військової авантюри Путіна.
А як відчайдушно гризуться між собою герої ідеологічного фронту недоімперії! "Воєнні кореспонденти" (війну нам вони оголосити побоялися, тоді звідки воєнкори?) таврують тилових пропагандистів за боягузтво і небажання "встати на військові рейки". Ті звинувачують опонентів у штучному турбопатріотизмі та намірі влаштувати в Росії майдан.
Досить почитати розбірки в соцмережах РФ навколо вбивства виродка Мангушева. Це той, який косив під Гамлета з черепом в руках і віщав, що України більше немає. Україна якраз є, це Мангушева прикінчили, причому, свої ж. З таким настроєм у тих, хто формує суспільні настрої, у війні не перемагають.
Причому, у всіх пропагандистів почали виникати думки, що програти Росія не може, не має права, немає жодних передумов, ніколи-ніколи-ніколи…
Якщо у вас друга армія світу і ви не програли за всю свою історію жодної з воєн, то звідки ці нав'язливі побоювання поразки? Звідки істерики і судоми у високопоставлених кремлівських шнурків на кшталт Соловйова?
Навіщо займатися заспокійливим самогіпнозом, якщо Європа практично замерзла і розпалася, Штати переживають крах економіки, а Київ при черговому російському наступі звичайно ж буде взятий за три дні?
А якщо за службовим обов'язком пропагандистам доводиться все-таки провіщати про майбутню перемогу над США, НАТО і окупацію Європи, то робиться це зовсім вже по-ідіотськи. Кадиров обіцяє особисто знищити всіх шайтанів у всьому західному світі. Пригожин має намір поділитися з Україною кількома країнами після захоплення Росією всієї Європи.
Медведєв взагалі несе хімічно чисту ахінею. Складається враження, ніби він створює аргументи для визнання його неосудним на майбутньому судовому процесі проти російських військових злочинців.
А офіційний голос Кремля Пєсков на всі питання відповідає, що все йде за планом, але Кремль до війни не має ніякого відношення. Якби були успіхи на фронтах, теж би не мав? Ага, як же! Навпаки, всіляко випинав би свою роль!
Питання: вожді, в головах яких жах від майбутнього сусідить з наміром якось замиритися із Заходом, а нижче яких відбувається люта гризня і пошуки винних, здатні вибудувати реально переможну стратегію і тактику військових дій? Та ото ж.
При цьому, війна не скінчиться ні завтра, ні післязавтра. Чекають важкі криваві бої, триватимуть варварські бомбардування наших мирних міст, можливі тактичні відступи українських сил. Але результат війни все більше кристалізується на користь України і цивілізованої світової спільноти.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред на YouTube
