Війна Путіна - це остання селянська війна Росії. Ключ до розуміння природи цієї війни захований в її демографії. Тут багато роботи для фахівців, до яких я не належу, але деякі емпіричні деталі настільки очевидні, що їх можна зафіксувати, не проводячи глибоких досліджень.
Росія - країна з високим рівнем міського населення, значна частина якого проживає у великих містах. Дуже грубо близько 65 мільйонів росіян живе в містах з населенням понад 100 тисяч чоловік, з яких половина проживають в містах-мільйонниках.
Приблизно стільки ж росіян живуть в населених пунктах з чисельністю населення менше 100 тисяч чоловік, з яких трохи менше половини проживає в сільській місцевості. Не треба бути глибоко зануреним в статистику, щоб побачити, що "тягло війни" розподілено між цими двома великими групами нерівномірно. Держава парадоксальним чином поклала основний тягар війни на сільське населення і жителів невеликих міст, і при цьому звідти ж отримує основний запит на продовження цієї війни і її підтримку. При цьому населення великих міст, несучи менші витрати війни, ставиться до неї насторожено нейтрально або взагалі вороже. У певному сенсі це не тільки війна Росії з Україною, а й війна "малої Росії" з "великою Росією".
Такий ракурс повертає нас до питання про багатоукладність російського життя. Співіснування в Росії двох "культурних класів" (нечисленних європеїзованих еліт і численного патріархального селянства) було парадигмою, всередині якої розвивалося російське суспільство протягом декількох століть в імперську епоху. Більшовицька революція і наступна за нею "радянізація" Росії згладили це протистояння і сховали його з поверхні суспільного життя глибоко всередину (в тому числі, завдяки масовому знищенню російського селянства в роки Великого терору і викликаної ним прискореної урбанізації). Проте події останнього часу показали, що ця фундаментальна стратифікація Росії не зникла повністю.
Війна, як лакмусовий папір, проявила залишкову багатоукладність російського життя і співіснування в ній все тих же двох історичних "культурних класів", хоч, звичайно, і в сильно зміненому вигляді. Режим Путіна - це реванш "малої Росії" над "великою Росією" за перебудову. Війна - спосіб, яким "мала Росія" заявляє про своє існування. При цьому влада дуже чітко розуміє, хто саме є її основною "кормовою базою" і, відповідно, соціальною базою війни. Саме тому всі мобілізаційні заходи режим проводить вкрай обережно, ретельно зважуючи кожне нове рішення на "аптекарських вагах".
Завдання полягає в тому, щоб провести не стільки "часткову" скільки "локальну" мобілізацію, тобто мобілізацію тих верств населення, на підтримку яких можна спочатку розраховувати (в тому числі і тому, що вони найбільш уразливі для пропаганди) і від яких можна в разі чого відкупитися "гробовими". Це цинічна, але ефективна політика. У Кремлі прекрасно розуміють, що ніякої "вітчизняної війни" немає і бути не може. Режиму необхідно вирішити іншу задачу - забезпечити активну підтримку війни з боку "малої Росії "при збереженні нейтралітету "великої Росії".
Тому жителів великих міст свідомо намагаються поки "грузити" по мінімуму, створюючи у них ілюзію, що ця війна "не про них". У Росії сьогодні два котла: в одному маса кипить, а в іншому залишається трохи підігрітою. За рахунок різниці температур вдається більш-менш збалансувати систему. Проблеми по-справжньому стануть відчутними тоді, коли ресурсів почне не вистачати, і доведеться різко підвищити температуру у "другому котлі". Влада це розуміє і по-своєму ретельно готується, зміцнюючи стінки котла і затикаючи всі можливі дірки. Я думаю, до стрес-тесту залишилося півтора роки, не більше.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Viber
