Другий етап війни в Україні безславно проср*ний Кремлем

Головним пріоритетом Кремля на зовнішній арені сьогодні є прагнення різко загальмувати або уповільнити постачання зброї і військової техніки в Україну. У контексті повномасштабної війни, розв'язаної Кремлем проти України, це стає фактично вирішальним фактором для її кінцевих результатів. Чому – думаю, пояснювати не треба.

Так, російські ударні угруповання ще гарцюють і рвуться замкнути кільце оточення навколо Сєвєродонецька і Лисичанська. Запорізьке угруповання все ще прагне пробитися до околиць Запоріжжя, а російські генерали вже малюють стрілочки проривів до Одеси і Придністров'я...

Але вже всім зрозуміло, що другий етап так званої "спеціальної військової операції на Україні", безславно просраний Кремлем. Тепер на весь свій зріст перед ним замаячив наступний – третій – етап (фаза) цієї "операції", який за своїми цілями і завданнями буде разюче відрізнятися від усього того, що заявлялося Кремлем 24 лютого, в момент початку "походу денацифікаторів".

У чому полягає його головний сенс для Кремля? А полягає він у прагненні уникнути військової поразки в Україні та зберегти систему правління тісної групи "товарисчів" напівчекістів-напівбандитів у самій РФ. Бо в іншому випадку "переформатування" самої Росії, тобто падіння нинішнього правлячого режиму, стане для цивілізованого світу виключно питанням часу і техніки.

Але як цього домогтися, якщо на сьогоднішній день військово-політичне керівництво України, підтримане цивілізованим світом, явно незгодне зупинитися?

Є тільки два шляхи: або домогтися військового розгрому України в реальності, або ж створити ілюзію такого.

Щоб реалізувати перший варіант, Кремлю необхідно, образно кажучи, багато плоті і багато заліза. Причому стільки, щоб зуміти або завалити ними Україну, встигнувши до того, як у неї накопичиться критична маса західного озброєння і військової техніки, або ж зібрати ще більші обсяги, щоб і західне озброєння, і військова техніка не впоралися б із такою масою. Зрозуміло, що без мобілізації цього Росії не досягти.

читайте такожТупий і ще тупіший: чому армія Росії повторює самогубні маневри і програє в Україні

По-іншому, особливо в умовах "удушливих" (у першу чергу, в технологічному сенсі) санкцій, враховуючи часовий фактор, Кремлю не виграти. Це єдина "методологія", яка у нього поки що теоретично залишається.

Але, як завжди, є нюанс. Сучасне російське суспільство, особливо після "огрядних років нафтового скиртування" – це не залякано-мобілізаційні сталінські стада, які можна було, образно кажучи, одним розчерком пера посилати на "радянізацію" хоч Фінляндії, хоч Марса. Нагадаю, хто забув, навіть затероризоване сталінське суспільство в 1941-му році геть відмовилося воювати за сталінські ідеї, обламавши його з "рішучим, лютим походом" в Європу (саме цим пояснюється страшний розгром циклопічної РСЧА Вермахтом, який поступався їй практично у всьому. Чого вже в такому випадку сьогодні хотіти від сучасних росіян, які звикли сьорбати літрами пиво на дивані перед телевізором і розбещених шопінгами в "західно-занепадницьких" супермаркетах?

Терпіти позбавлення і страждання, гинути десь у ярах під Попасною або в Чорнобаївці заради міфічного протистояння злісній НАТ-і вони явно не захочуть. І не будуть. НКВС, Берія та інші "смерші" тут явно вже не спрацюють. Яка вже тут мобілізація? "Вставай, страна огромная" тут явно не вийде. Вона, може, і встане, але тільки з того приводу, який явно не сподобається ні Кремлю, ні його генеральному штабу.

читайте такожВійна в Україні поступово перетворюється на катастрофу для Росії

Тому реальна перемога в Україні Кремлю явно не світить.

Залишається другий варіант – створити ілюзію перемоги в Україні і вдало впарити її стаду худоби, що вигодовують. І, як це не парадоксально, на сьогоднішній день це найбільш реальний варіант для Кремля, ніж продовження ударів власною головою об українську рейку.

Що для цього необхідно Кремлю?

По-перше, згода військово-політичного керівництва України на фіксацію нинішнього стану сторін. Цього можливо домогтися лише комплексним підходом – локальним погромом ЗСУ на будь-якому операційному напрямку з великою кількістю втрат і одночасним нівелюванням (зривом або уповільненням) західної допомоги (бажано всіх типів – починаючи з макроекономічної, фінансової, закінчуючи військово-технічною). Лише в такому випадку військово-політичне керівництво України можна буде переконати в безперспективності продовження рубалова.

читайте такожПутін взяв курс на вимотування України в довгій кривавій війні, а Захід - на військовий розгром Путіна

По-друге, потужний інформаційно-ідеологічний апарат, за допомогою якого можна буде переконати підлеглі натовпи народонаселення в тому, що "ми безумовно перемогли НАТ-у в Україні". Тут начебто проблем немає... Апарат такий є і вже "розім'яв" мізки росіянам під цю справу досить успішно...

По-третє, створити умови, за яких ні Україна, ні Захід не захочуть і не зможуть у найближчому майбутньому відновити активні військові дії або ж будь-яким іншим способом (наприклад, різким посиленням санкцій) продовжити звільнення захоплених територій. Іншими словами, окуповане треба буде освоїти і зміцнити як у військовому, так і в політичному сенсах. Тобто поширити проект "народних республік" (можна навіть у дещо видозміненому вигляді) на, так звані, "нові території" (до речі, цей термін уже практично офіційно вживається в РФ по відношенню до окупованих територій України). Для цього Кремлю необхідно буде політично оформити свій контроль над окупованими територіями і перейти в режим "мирного врегулювання" (це для зняття або послаблення санкцій).

читайте такожУдар по Одесі і новий наступ на Київ - чого чекати від третьої фази війни в Україні

Все це, разом узяте, на мій погляд, для нинішнього Кремля – архіскладне і практично нездійсненне завдання. Просто тому, що це все імпровізація, Кремль спочатку провалив стратегічне планування і тепер пожинає плоди. Заправляють нині в Росії дідугани з "політбюро", відомого в світі під назвою рада безпеки – це не ті особистості, які здатні до ефективних дій в умовах геополітичного форс-мажору.

Нагадаю, що будь-яке планування починається з оцінки обстановки. Дідугани від цього процесу явно відлучені.

Найбільш барвистим і яскравим доказом цього є той факт, що ЗСУ абсолютно не громляться і не розсипаються. А це – головна умова всіх їхніх розрахунків і "аналізів" щодо "війни з НАТО".

Костянтин Машовець, військовий журналіст, координатор групи "Інформаційний спротив", автор книги "Діалоги з нулів"

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред