Минув один рік і три дні війни. На фронті, крім одного відомого місця, все більш-менш стабільно. Але Бахмут, Бахмут, Бахмут... росіяни тиснуть і намагаються оточити місто з півночі. Українські військові з самого Бахмута пишуть, що ситуація гранично складна і є проблеми із забезпеченням боєприпасами.
Я пам'ятаю, як в подібній же ситуації Залужний з Сирським філігранно провели операцію з виведення українських військ з Лисичанська. Вони спокійно дочекалися потрібного моменту і все зробили як треба. Сподіваюся, що і в цей раз вони опиняться на висоті положення.
Вісім років тому вбили мого друга Бориса Нємцова. Без будь-якої натяжки можна сказати, що він загинув на цій війні. І воював він проти Путіна. А отже - за Україну. Зараз обидві сторони згодні з тим, що війна йде з весни 2014 року. А отже Борис був убитий через рік після її початку. Якраз через дев'ять днів після сумнозвісних боїв в районі Дебальцевого.
Путін нагородив усіх замовників вбивства Нємцова. А отже високо оцінив досягнутий результат. А результат був і справді серйозний. Масштаб завданої нам шкоди ми починаємо усвідомлювати тільки зараз. І ми бачимо, як бракує нам усім саме такої людини як Борис. Людини, яка могла б нас усіх об'єднати, примирити один з одним, повести за собою і надихнути на боротьбу.
Путін знав, кого вбивати. І мітив у саме серце російської опозиції. Мені якось з самого початку було ясно, що це було зроблено за наказом Путіна, і що версії про особисту ініціативу Кадирова - це все інтелектуальна малодушність. Але більшість людей вісім років тому гнали від себе думку, що країною керує банальний кримінальник.
Більшість навіть цілком розумних і пристойних людей тоді ще хотіли знайти сценарій гідного, не принизливого і порівняно безпечного співіснування з путінським режимом. Вони вірили, що такий сценарій існує. Концепція ж "Путін-кримінальник" позбавляла їх останньої надії на це. Тому вони довго внутрішньо чинили опір їй.
Вони б і далі продовжували цю гру з власною совістю, якби Путіну самому не набридло вдавати з себе пристойну людину і він не скинув, нарешті, цю свою маску.
Путін відкрито напав на Україну і перестав ховатися за зелених чоловічків і бурятських відпускників. Він для всього людства перестав, нарешті, бути сумісний з моральними цінностями сучасної цивілізації.Тепер люди більше не приписують йому людських рис, яких насправді у нього зроду не було. І у них як пелена з очей впала: б... так це ж він і наказав убити Нємцова!
Я добре розумію, про що йде мова. Багато років тому я сам не вірив у версію про те, що вибухи будинків у Москві і Волгодонську восени 1999 року - його рук справа. Я знав про "рязанські навчання" і всі безглуздості і підозрілі збіги, з ними пов'язані. І хоча я так і не почув від Кремля якихось логічних і переконливих пояснень, я все одно продовжував торгуватися зі своєю совістю. Тоді я ще шукав сценарій співіснування з путінською владою.
Але минув деякий час і я не знаю коли, але точно ще за життя Нємцова (бо ми це з ним обговорювали) я вже вважав найбільш ймовірною версією вибухів - ту, відповідно до якої це було зроблено ФСБ за наказом Путіна.
Те ж саме тепер відбувається і з іншими людьми щодо вбивства Нємцова. Сьогодні вже навіть якось ніяково сумніватися в тому, що Нємцова вбили за наказом Путіна. Настільки це очевидно і повністю відповідає нашому нинішньому уявленню про нього.
Ця війна все зробила простим і ясним. Дзвінка чіткість моральної картинки навіть якось трохи лякає. Адже ми звикли до напівтемряви і якоїсь розмитості фарб і кордонів. У тому, московському світі інтелектуального снобізму, добро перетікає в зло і назад. Всі хороші і погані одночасно. І якщо не можна, але дуже хочеться - то можна.
З цим довоєнним світом тепер покінчено. Зло набуло чітких обрисів і має ім'я. І мені особисто стало набагато простіше жити після того, як з цим моральним релятивізмом було покінчено. Не те, щоб ми всі шукали цієї ясності: ми ж не святі, щоб ревно жадати чистоти і правди. Але ця ясність сама обрушилася на нас.
І в день вбивства Бориса Нємцова я можу чітко сказати, на чиєму я боці, хто для мене ворог і чого я хочу. Християнська мораль - погане паливо для помсти. Про це ще говорив принц Гамлет. Я колись детально розбирав в одному з постів його монолог на цю тему.
І я, слідом за принцом данським, теж зробив свій вибір. Я, грішна людина, хочу помсти. За все. За весь біль і за все горе, що приніс цей моральний виродок людям. І за Борю в тому числі.
Наша справа праведна. Ворог буде розбитий. Перемога буде за нами.
Слава Україні!
І вічна пам'ять полеглим героям.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
