На тлі ескалації глобального протистояння навколо іранської ядерної програми питання про нерозповсюдження ядерних матеріалів знову стає критичним для світової безпеки. У центрі уваги опиняються країни, що володіють технологічним потенціалом для створення "брудної бомби" або повноцінної ядерної зброї. Політичний аналітик Українського інституту майбутнього Ігар Тишкевич аналізує ядерні запаси Білорусі та пояснює, чому накопичений уран стає головним інструментом у переговорах Мінська з адміністрацією Дональда Трампа. Детальніше про приховані важелі впливу та перспективи нових угод — у матеріалі автора.
США розпочали війну проти Ірану через наявність у останнього 440 кг збагаченого (до 60%) урану. Білорусь має порівнянні запаси ядерних матеріалів. А за "вагою на душу населення" перевершують запаси Ірану. І тут мова йде як про збагачений до 45% уран, так і, можливо, про збройовий плутоній.
Так, Білорусь має запас матеріалів для створення власної ядерної зброї. Так званої "брудної бомби" — хоч зараз. А повноцінної ядерної зброї — у недалекому майбутньому.
І це одна з причин, чому США активно розвивають переговорний трек з Лукашенком. Більше того, у першу каденцію Трампа сторони підійшли впритул до угоди. До цього США і Білорусь виходили на рівень практичної угоди щодо утилізації. Це було у 2010 році. Але від 200 до 230 кілограмів ядерних матеріалів, значна частина з яких — U-235, збагачений до 45%, і Pu-239. Навіть 200 кілограмів — це вже тема для торгу.
І Лукашенко торгується. Активно. З огляду на фактор війни в Ірані, Трамп хоче швидко домовитися. Швидко — означає заплатити. Або політично, або просто грошима.
А в разі укладення угоди є варіант участі Білорусі у вирішенні й "іранської проблеми". Але тут потрібні неабиякі здібності переговорників в оточенні Лукашенка. З чим, з огляду на політику заміни розумних, але самостійних на гучних, тупих і лояльних, — проблема.
Про особу: Ігар Тишкевич
Білоруський аналітик, публіцист, блогер, експерт програми "Міжнародна та внутрішня політика" Українського інституту майбутнього. Автор аналітичних публікацій про білоруську та українську політику й економіку. Дослідницькі інтереси: еволюція політичних систем і політичних інститутів у країнах, що переживають трансформацію; суспільні відносини, можливості корекції системи відносин та впливу на неї; зв’язок економічних відносин та міжнародної політики, взаємний вплив; регіональна політика – Східна Європа та Причорномор’я. Розробив низку навчальних програм та тренінгів з комунікацій, політичних кампаній, пише uifuture.org.
З червня 2024 року – головний експерт з питань вивчення Росії Українського інституту майбутнього.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Viber
