Тридцятиріччя незалежності - це хороший привід підбити підсумки.
Велика спокуса оголосити нашу новітню історію періодом втрачених можливостей. На тлі країн Балтії або Польщі ми і правда виглядаємо не найбільш старанними учнями. Натомість, на тлі інших колишніх сусідів по радянській комунальній квартирі Україна констрастно виділяється.
Ми залишилися демократією. У нашій країні змінилося шість президентів, п'ятеро з яких можуть позувати на загальних фото. Нашу змінюваність влади не обнулила навіть війна. Запит на "міцну руку" не народив диктатуру, запит на "порядок" - не призвів до узурпації. Кожен наступний глава держави був в опозиції до свого попередника і операція «наступник» в українських умовах виглядає як нереальний сценарій.
Наші недоліки - це продовження наших достоїнств. Корупція, скандали, розслідування – все це неминуче в умовах демократичного устрою. Більш того - все це можливо лише при демократичному ладі. Жителі авторитарних країн можуть обговорювати владу лише на кухнях. А ми звикли до різноголосся в ЗМІ і забуваємо про те, що більшість наших сусідів давно живуть в умовах цензури.
Читати також30 років незалежності: чому Україна витратила час даремноМи рухаємося вперед. Дуже повільно. Дуже складно. Але колишня метрополія не залишила нам вибору - і Україні доводиться вірити в Європу навіть більше, ніж Європа готова вірити в себе сама. У нас просто немає альтернатив. Шлях на схід для нас закритий, а тому захід залишається єдиною доступною опцією.
Ще недавно в нашій країні проросійський вектор входив в категорію політично допустимого. На президентських виборах перемагали люди, що ставили на чільне місце дружбу з метрополією. Але за останні роки в Україні став окреслюватися простір політичної норми. До якої проросійські гасла більше не входять – на відміну від гасел проєвропейських. Якщо десять років тому проросійські партії могли розраховувати на половину місць в українському парламенті, то тепер їх стеля – це умовні 20%.
За цю трансформацію Україна заплатила високу ціну. Окупація Криму і частини Донбасу стали платою за ті ілюзії, які у нас були. Було б злочином перед майбутнім не зробити з цього висновки. Але вони, судячи з соціології, все-таки були зроблені. А тому навіть новачки, потрапляючи в українську політику, змушені озиратися на реальність і на суспільний запит.
Читати також"Штопор" між владою і громадянами: що показали 30 років незалежностіЙмовірно, ми приречені були жити у форматі "відкладеної незалежності". Зрештою, розпад Радянського Союзу стався в силу багатьох факторів, серед яких "українське питання" не виглядало основним. Хтось отримав свободу, бо прагнув втекти з в'язниці. Хтось - просто тому, що в'язниця розвалилася. І тому ми на довгі роки занурилися в суперечки про самих себе.
Продовжували базування Чорноморського флоту. Обмінювали суверенітет на газові знижки. Натякали західним країнам, що їх надмірні вимоги відгукнуться нашим зближенням з Москвою. Ймовірно, позначилося те, що ми не звикли цінувати речі, що дісталися даром. А порівняно мирний сценарій здобуття незалежності в 1991 році багатьох змушував цією незалежністю не дорожити.
Свій відкладений борг країна почала платити в 2014-му і платить досі. Завдяки тим, хто тримає зовнішній периметр, Україна отримує час для того, щоб облаштовувати простір всередині контуру. У багатьох велика спокуса сказати про те, що "нічого не змінюється", але це враження розвіюється, якщо вдивитися в наше недавнє минуле. Досить перегорнути підшивки старих газет і почитати програми кандидатів у президенти.
Втім, точно такою ж помилкою стане спроба оголосити нашу реальність незворотною. Незалежність, суверенітет, вектор розвитку – все це існує лише до тих пір, поки є люди, готові це відстоювати. Нам ніхто не гарантував хеппі-енд, і наш успіх зовсім не є чимось вирішеним. Наші помилки можуть обернутися катастрофою. Наші ілюзії можуть призвести до краху. Ми самі будуємо своє майбутнє і авторство можливих помилок не вийде переписати на когось ще.
Тридцять років незалежного існування - це багато за мірками двадцять першого століття. Але мало - якщо міряти історичними горизонтами. Тільки від нас залежить, які тексти ми будемо писати до 40-ї річниці здобуття незалежності.
Так само як і те, яка інтонація буде в них переважати.