Підсумки двох місяців війни в Україні невтішні.
Підтверджуються перші і найбільш песимістичні враження. З боку Росії війну веде секта релігійних фанатиків, що підсадила на ідеологічну наркотичну голку значну частину населення РФ. У такої війни немає раціональних і тому обмежених цілей. Вона також не обмежена за методами її ведення. Кожен новий день війни уможливлює те, що ще вчора було неможливим.
Бомбардування Одеси сприймаються як рутина. Застосування хімічної та ядерної зброї залишається на порядку денному, як і переростання конфлікту з локального у світовий.
Читати такожРосія на межі: чому доля режиму Путіна вирішиться до 9 травня
Не підтверджуються виниклі було надії на досягнення якогось сконструйованого з уламків здорового глузду компромісу і, як наслідок, встановлення хоча б перемир'я. Поле для компромісу лише звужується з кожним новим днем війни, а зусилля всіляких посередників зводяться до самопіару.
Війна стає рутиною. Є ознаки, що великих гравців влаштує палестинізація українського конфлікту, тобто перетворення його на постійне локальне джерело напруженості, в якому Росія перемелює в Україні свою військову міць і ресурси. Тому, якщо конфлікт не перекинеться на сусідні регіони або не стане глобальним, він може перетворитися на довгу і виснажливу регіональну війну за типом ірано-іракського протистояння в минулому столітті.
Читати такожЦинічний план Москви: що Росія збирається провернути в Україні
Є елементи самозаспокоєння з обох сторін. У Росії після провалу бліцкригу тепер покладаються на перемогу в «тотальній війні» – «дотиснемо»; в Україні зростає переконання, що, раз одразу не вийшло, то вже ніколи і не вийде – «не дотиснуть».
З таким настроєм мир не продати: покупців немає. Насправді для обох сторін майбутнє продовжує залишатися досить невизначеним. Війна несе і для Росії, і для України загрозу настання фатальної геополітичної катастрофи. Ставка на безкомпромісну перемогу – це гра з вогнем у вже палаючому казино.
Володимир Пастухов, політолог, юрист, публіцист