Особистий ендшпіль Путіна, або Чому Росія програє

Чим би не закінчилася війна проти України, на Росію чекає міжнародна ізоляція.

Рішення Путіна почати вторгнення в Україну – це його особистий ендшпіль і завіса, що підводить підсумок зовнішньої політики РФ останніх 15 років.

Причому парадокс полягає в тому, що за 15 років їм реально вдалося досягти непоганих успіхів в окремих напрямках, наприклад, на Близькому Сході. Навіть остання операція в Казахстані в січні вважалася дуже грамотним маневром в умовах політичних торгів із США і КНР.

Однак рішення Путіна 21-24 лютого все це обнуляють. Вони перетворюють ситуацію на гру з нульовою сумою і різко звужують для тієї ж Росії коридор можливостей. Багато аналітиків (і я в тому числі) не думали, що саме цей сценарій буде реалізований. Саме тому, що це найбільш банальне і тупе рішення з усіх можливих.

Це стратегічний глухий кут, який, судячи з усього, базувався на цілій низці прорахунків.

1. Путін недооцінив силу української армії і готовність уряду чинити опір, вважаючи, що всі швидко здадуться, а оборона слабка.
2. Путін недооцінив рівень консолідації суспільства перед зовнішньою загрозою. Іншими словами, урок 2014-2015 років був зрозумілий неправильно або проігнорований.
3. Путін відправив в утиль свій початковий план тиску по Мінську-2, який загалом не був поганим і, з точки зору позиціонування, більше відповідав інтересам РФ, ніж те, що відбувається зараз.
4. Путін переоцінив можливості своїх військ, вважаючи, що цю війну можна закінчити швидко і ефектно.
5. Путін недооцінив реакцію Заходу, який вирішив згуртуватися і вдарити всім, що у нього є. Безумовно, до цього Росія готувалася, проте масштаби санкційного тиску стали для багатьох несподіванкою.

Не важливо, яким буде підсумок його військової кампанії. Навіть якщо уявити, що вони візьмуть Київ та інші великі міста, вони все одно програють. Тому що логіка ескалації, в яку керівництво РФ себе загнало своїм вторгненням, не передбачає ніякої "перемоги", лише тактичне моральне задоволення вузької групи осіб на самому верху російського політичного Олімпу.

А далі почнуться лиха, пов'язані з девальвацією, дестабілізацією економічної обстановки, затримками продовольчих поставок, розривом виробничих ланцюжків, технологічним відставанням і т. д.

Поступове звуження ринку призведе до зростання соціальної напруги і загострення боротьби за фінансові потоки, тим самим відправляючи систему, вибудувану Путіним, в аут.

Читати такожЧому Путіну зовсім не страшно дати команду про ядерний удар

Іншими словами, він отримає рівно те, чого намагався не допустити останні 15 років, кидаючи виклик західному світопорядку і домінуванню США в європейській системі безпеки. Буде навпаки: союзники США згуртуються, позиції США на газовому ринку в ЄС виросте, і Росія буде нейтралізована на якийсь час.

І навіть якщо світопорядок все одно зміниться в бік багатополюсного прагматичного світу (цей процес неминучий), то Росія втратить можливість зайняти в ньому якусь окрему нішу і претендувати на активну роль в якості альтернативного центру впливу.

І ще дещо.

Риторика, яку обрало керівництво РФ, теж позбавлена будь-якого стратегічного сенсу. Ось це все – "нацисти","геноцид","фашисти","націоналісти і наркомани" – може бути добре для якоїсь частини внутрішньої аудиторії, але далеко не для світової спільноти.

Читати такожПровалений план Бункерного Діда: які виходи є у Путіна з війни в Україні

Я далекий від наївних фантазій про те, що в нашому світі всі за демократію, свободу і тільки за добро і правду. Зрештою, я занадто довго вивчав різні конфлікти і політичні процеси в інших регіонах, щоб розуміти, що це неправда. Скрізь є брехня, жага наживи і влади, маніпуляції, несправедливі війни тощо.

Однак Росія обрала найбільш незграбний шлях: пояснити все внутрішніми меседжами, які зрозумілі лише одній частині населення РФ, розколюючи в цілому російське суспільство і налаштовуючи проти себе всіх, навіть помірних і нейтралістів.

Підсумок: міжнародна ізоляція.

Так, не-західні країни не вводили санкції проти РФ, але і не дуже сильно поспішали ставати на її бік, навіть ті держави, які у нас вважалися її союзниками: Сербія, Китай, Іран, Венесуела, Куба та інші. Всі або петляють, або висловлюють стурбованість, або відмовчуються, а це теж симптоматично.

Читати такожЩо змінить участь білоруської армії у війні на боці Росії

Коротше кажучи, ніяких уроків від тих же військових кампаній США в Іраку в РФ не винесли, хоча так багато і наполегливо критикували Вашингтон за їхню "international adventurism". А вийшло, що Москва загалом не надто заморочується, і готова злити в унітаз свої досягнення на догоду короткостроковим поривам Путіна і частини його "яструбів", незадоволених тим, що вони не отримали те, що хотіли одразу.

Тому Росія програє.

Головну вигоду від зміни регіонального порядку в результаті цієї поразки отримають всі, крім РФ, особливо Китай і США.

А ми можемо спокійно допомогти наблизити цей момент. І триматися, поки він не настане. У це я вірю.

Ілля Куса, експерт із питань міжнародної політики та Близького Сходу Українського інституту майбутнього