Страхи Лукашенка: чому батька не поспішає відправляти в Україну свої війська

Різкими заявами і бравадою Лукашенко намагається приховати те, що він панічно переляканий / УНІАН

Якщо з'явиться можливість, петляючи, "кинути" Росію, що слабшає, то Лукашенко зробить це першим заради збереження власної влади.

Думаю, значна частина моєї аудиторії дивилася уривки інтерв'ю Лукашенка японським журналістам. У тому числі його слова про війну в Україні, «не програш Росії» і переговори про мир. Для тих, хто бачив не один десяток подібних розмов, помітним було його хвилювання. Різкі рухи, підвищений тон, спроби «докричатися» до співрозмовника. Але Лукашенко не схвильований – він переляканий. Такий самий стан був у нього на початку 2019 на тлі «нафтової війни з РФ», такий самий був на початку вересня 2020 року.

Чого ж він боїться? Того, що вже сталося, наслідків власних кроків і перспектив.

Для розуміння поведінки Лукашенка варто звернути увагу на його піраміду цінностей. Для знайомого українцям Януковича на першому місці були гроші. А влада, визнання були лише інструментом заробітку. Для Лукашенка на першому місці влада. Все інше – лише інструменти її забезпечення. І, коли вигідно (для утримання влади), він буде схилятися до Росії, коли вигідно прокинути Путіна – буде говорити з США.

Читати такожСтарперський фашизм: чому Путіну не взяти Україну

Головне для нього – не ділитися владою ні з опонентами всередині країни, ні з зовнішніми силами. Але зараз зусиллями Кремля і власними помилками поле для маневру він собі обмежив катастрофічно. Не тільки на зовнішньому полі, а й створивши зону нерозуміння всередині країни.

На тлі посилення впливу РФ йому було вигідно говорити про "війну" і "ворогів навколо". У тому числі в Україні. Але йому невигідно воювати.

Він пішов на угоду "російські війська і агресія проти України в обмін на «спокійне» проведення референдуму за Конституцією". Розраховував на швидку капітуляцію Києва. Поцілив пальцем у небо. Але отримав безрадісні перспективи на українському напрямку, додаткові санкції "причепом" до тиску на РФ і нерозуміння навіть всередині свого електорального ядра. Страшно.

Ще страшнішою виглядає перспектива участі ЗС Білорусі у війні – тоді летить до біса підтримка і силовиків. А це означає, що не тільки про наступний електоральний цикл можна забути, а й перспектива «дожити до виборів» стає не гарантованою.

Тому Лукашенко петляє. З одного боку, дає територію для атак на Україну (точніше, росіяни у нього не дуже і запитують). З іншого – говорить про мир і уявляє себе мало не миротворцем. І щиро бажає миру, але на російських умовах.
Читати такожВійна вже програна Росією, і питання часу, коли Путін це визнає

З іншого боку, згадаємо про піраміду цінностей і перше місце слову «влада». Якщо з'явиться можливість, петляючи, "кинути" Росію, що слабшає, то «ближайшый саюзник и друх Путина» зробить це першим. Заради збереження своєї влади.

Інше питання – чи повірять йому. І це теж причина страху. Різкими заявами, спробами говорити про регіональну безпеку, бравадою Лукашенко намагається приховати те, що він переляканий. Панічно переляканий.

Ігар Тишкевич, експерт програми Міжнародна та внутрішня політика" Українського інституту майбутнього

Новини заразКонтакти