Все-таки я вирішив поділитися розповіддю мого друга про ситуацію в Маріуполі, який зміг мені додзвонитися вчора.
Щодня, щогодини, щохвилини місто піддається не тільки обстрілам із Градів, артилерії, але й бомбардуванням житлових масивів і просто стирається з лиця Землі.
Причому ра**истська авіація скидає бомби і в місця скупчення людей, які змушені вибиратися з підвалів для того, щоб приготувати їжу. Іншого виходу немає, оскільки якщо вони будуть розводити вогонь у підвалах, то просто помруть від задухи.
А тепер на хвилину уявіть собі, в якому фізичному і психологічному стані уже перебувають люди, які безвилазно сидять більше двох тижнів у суцільній темряві, не маючи світла і води.
В туалет ходять у відра. Уявіть тепер запах, який там панує.
Ті, у кого є залишки їжі, їдять макарони сирими. Якщо вони є, звичайно. Оскільки на вулицях не припиняється вогонь, і навіть ті відчайдухи, які вилазять із підвалів, щоб запастися дровами, знайти джерела води або приготувати їжу, ризикують і часто стають мішенню ра**истів. Вже є маса відео, як нелюди розстрілюють із танків навіть одиночних громадян з піднятими вгору руками.
По всьому місту валяються трупи людей, яких раніше хоч прикривали пледами. Зараз у тих районах, де ведуться вуличні бої, цього вже давно не роблять. Трупи просто гниють і стають здобиччю бродячих собак, щурів і т. д.
Але це поки що.
Якщо так і далі піде, то вже зовсім скоро в місті може початися людоїдство, як за часів Голодомору 1932-33 рр.
Читати такожЧому Росію чекає розпад і бійня, як в 1917-му
Так, я теж щиро радію за тих, хто зміг в останні дні вибратися з цього пекла на Землі і виїхати на своїх авто з міста в бік Запоріжжя. Але таких на сьогодні трохи більше 20 тисяч і багато з них ще не виїхали з окупованих територій. Тому що за Бердянськом тривають бої і вогонь з боку окупантів по дорогах.
Сьогодні мені написав друг, який зумів вчора виїхати і зараз у Бердянську. Там теж проблеми з продовольством, хоча люди як можуть допомагають і влаштовують на нічліг.
Зв'язку в Маріуполі практично немає, іноді в окремих районах він з'являється з перебоями. Але навіть для того, щоб відправити смс, часто необхідно підніматися на дахи будинків і піддавати життя ризику.
Деякі люди, які живуть поблизу річки Кальміус і Кальчик беруть воду для пиття звідти. Наскільки це небезпечно, говорити не доводиться, враховуючи їх забруднення промисловими відходами металургійних заводів, але у людей просто немає вибору.
Раніше вони хоч могли їсти сніг. Зараз його вже немає.
Читати такожЯк закінчиться історія лютої химери - Росії
Я попросив свого знайомого перевірити, чи жива моя мама і близькі. Але в ті райони неможливо пробратися. І навіть не тільки через безперервний вогонь, а й відсутність доріг, на залишках яких всюди безліч осколків мін і снарядів. А значить і ризик проколоти шини.
З кожним днем кількість загиблих зростає, і воно значно перевищує офіційні дані поліції міста. Адже просто неможливо порахувати кількість жертв геноциду через безперервні бої і проникнути в розбомблені будинки, де також безліч жертв залишаються в квартирах. А скільки ще знаходиться під завалами…
Сьогодні за наказом Путлера була скинута авіабомба на будівлю Драматичного театру, в якому від бомбардувань і обстрілів два тижні ховалися сотні дітей та їхні матері. За попередніми даними, більше тисячі дітей і жінок загинули або вмирають в ці хвилини від задухи і поранень. Окупанти не дозволяють рятувальникам допомогти тим, хто залишився в живих.
Путлер навмисно не дозволяє вже два тижні доставити гуманітарний вантаж до Маріуполя і дозволити хоч небагатьом громадянам виїхати з міста на автобусах. Така "дипломатія по-путлерівськи".
Читати такожПутіна жорстко обдурили: чому шанси на палацовий переворот в Росії різко зростають
Міжнародне співтовариство також не вживає достатніх заходів для того, щоб запобігти цьому геноциду в ХХІ столітті. Журналісти не можуть туди потрапити, щоб продемонструвати реальну картину жаху. Сьогодні я прочитав, що і деякі співробітники "Червоного Хреста" вже залишили місто.
Вже очевидно, що Путлер у відчайдушних спробах примусити українське керівництво до капітуляції має намір стерти це колись прекрасне місто біля моря з лиця Землі. Йому важлива територія, а не люди. Ну і заводи, які не піддаються обстрілам.
З кожним днем шанси на евакуацію навіть тих небагатьох, які мають автотранспорт, знижуються. Оскільки під постійними обстрілами залишається все менше цілих машин. Бензину теж немає.
Тож, якщо не вжити рішучих заходів на міжнародному рівні, місто перетвориться на новий Бабин Яр. Тільки невинно убієнних жертв там буде набагато більше, ніж у Києві під час Другої світової війни.
Максим Ялі, експерт-міжнародник, професор кафедри міжнародних відносин Національного авіаційного університету