ООН і багато політиків справедливо вказують на загрозу дефіциту зернових, зростання цін і високу ймовірність виникнення голоду в ряді країн Африки і Близького Сходу через війну, яку РФ веде з Україною. В результаті вторгнення 24 лютого припинилося вивезення минулорічного врожаю з портів України і сівба не проводилася в південно-східних регіонах, які опинилися під російською окупацією і в зоні бойових дій, що негативно відіб'ється на врожаї цього року. Але в світі мало звертають увагу на іншу загрозу, яку створює колоніальна політика РФ для країн Середземномор'я і Африки в цілому.
Російська колоніальна експансія в Середземномор'ї і Африку не є секретом. Досить поглянути на дві військові бази РФ в Сирії – порт Тартус і Хмейім, як найбільші і укріплені. Одна з причин захоплення і анексії Криму в 2014 р. – прагнення російського імперіалізму не тільки взяти під контроль Чорне море, але і використовувати його як трамплін для кидка в Середземне море і далі в Африку.
Революція в Сирії почалася з протестів в січні 2011 р. і до середини літа переросла в громадянську війну з авторитарним режимом партії БААС і Асада. З самого початку РФ надавала військову та іншу підтримку Асаду, але повномасштабну інтервенцію змогла почати лише з 30 вересня 2015 р. – через півтора року після того, як зміцнилася в Криму. Перевантажений порт в Новоросійську не дозволяв налагодити "Сирійський Експрес" військової техніки, боєприпасів і військ.
Москва ще за два роки до окупації Криму пропонувала уряду Кіпру розірвати договори з Великобританією про оренду нею землі для двох військово-морських баз і передати їх в оренду РФ. Уряд Кіпру відмовився, враховуючи, що Великобританія партнер більш передбачуваний, ніж РФ, і що вона без війни вивела острів з-під влади османів і в 1960 р. надала йому незалежність. Присутність британських військ на Кіпрі також врятувало його від гітлерівської окупації.
Москва, зіткнувшись з відмовою, інспірувала акції за закриття британських баз на острові, підключивши до них місцевих комуністів і російських мігрантів. На Кіпрі постійно живе понад 40 тис. громадян РФ і близько 16 тис. британців, притому, що росіяни стали селитися тільки з середини 1990-их, а британці з кінця XIX ст. ці акції подавалися як суто пацифістські і їх організатори ні слова не говорили про те, що хочуть передати бази РФ. Але все таємне стає явним, іноді навіть раніше, ніж цього хочеться конспіраторам. З розростанням громадянської війни в Сирії в Кремлі визнали більш доцільним облаштувати бази в ній, ніж буцатися за оренду баз на Кіпрі.
Московія у своїй колоніальній політиці завжди розглядала будь-які варіанти оренди як трамплін, щоб потім оголосити цю землю "исконно русской". Це дуже наочно видно з березневого договору 1654 р. України з Московією, згідно з яким її гарнізони розміщувалися тільки в трьох українських містах, а їх розширення в разі війни вимагало згоди гетьмана. Порушення цього положення вже в 1658 р. призвело до першої офіційної українсько-московської війни, що закінчилася розгромом царських військ під Конотопом.
Але через 50 років Московія таки змогла завоювати Україну. Ця ж історія повторилася пізніше з договорами Московії про "дружбу і захист" з грузинським царством, Кримським ханством, казахськими жузами і трьома узбецькими державами – бухарським еміратом, Хівінським і Кокандським ханствами.
Московія послідовно прагнула захопити сусідні держави і території, і з XVIII ст. стала називати все захоплене химерним ім'ям "Росія". Методи захоплень і анексій адаптувалися під політичну організацію на цих землях до їх окупації. Оскільки до середини XIX ст. Російська імперія була нульовою морською державою, то вона не брала участі в колонізації Америки і Африки. Нульовий навіть у порівнянні з герцогством Курляндським, яке в 1639 р невдало заснувало Латиську колонію в Америці, а в 1651 р дві успішні колонії в Африці – в сучасних Гамбії і Гвінеї, де купило у місцевих правителів Острів Св. Андрія і ділянки землі на березі.
Але як тільки у Московії з'явився флот, побудований в доках Нідерландів і Англії, то у неї з'явилася і ідея колонізації Африки для захоплення Індії. Ініціатором був цар Петро I, який відправив у 1714 р. війська для "прорубування коридору в Індію" на чолі з сином одного з кабардинських князів, що жив у Московії як заручник її "дружби" з ними. У Москві його хрестили і назвали Олександр Бекович-Черкаський, так як жителів Північного Кавказу і землі П'ятигорської московити називали черкесами або черкасами. Цар поставив князю-рабу Бековичу-Черкаському три завдання: створити військові бази на східному березі Каспійського моря, завоювати хівінське ханство, знайти, де воно на Амудар'ї видобуває золото, і вивчити питання походу до Індії. До 1717 р.Бекович-Черкаський бази побудував, розбив війська ханства і дійшов до Хіви. Але хан зміг знищити всю цю Московську рать обманом і відправив відрубану голову її ватажка в подарунок еміру Бухари.
читайте такожСвіт був готовий віддати Україну Росії, або Чому Путін почав війнуЦар Петро I засмутився і став шукати "вікно" в Індію через Мадагаскар. Ідею вкрали у шведів. Розвідка повідомила царю: король Карл XII взяв під своє заступництво піратів Мадагаскару і приєднав острів до Швеції. Але так як Карл XII був убитий в 1718 р. нібито шаленою норвезької кулею, то приєднання Мадагаскару застопорилося, і розвідка дала пораду царю взяти піратів і острів під своє заступництво раніше шведів.
Ретроспективно це схоже на напад 24 лютого на Україну, захоплення Криму в 2014 р., вторгнення в 1979 р. в Афганістан і так далі під тим приводом, щоб їх раніше не захопили США. Так як США ще не було, то щоб Мадагаскар не захопила Швеція для його захоплення в 1723 р таємно відправили два фрегата "Амстердам Галей" і "Деконделінде", куплені у Нідерландів. Але через течі в корпусах вони так і не змогли відплисти з окупованої Естонії, а взимку 1724 Петро I випадково дізнався від перебіжчика зі Швеції, що та років п'ять як відмовилася від цієї ідеї і що могутня піратська Республіка на Мадагаскарі більше міф, ніж реальність.
Знову до ідеї російської колонізації Африки повернулися тільки в 1895 р у зв'язку з першою італо-ефіопської війною. На православну Ефіопію в Москві завжди поглядали як на свою потенційну провінцію. Але реалізувати цей проект змогли тільки після 1974 р., коли в Ефіопії була повалена традиційна монархія і встановлений авторитарний режим радянського типу з марксистської ідеологією. За сприяння Москви в 1993 р. від Ефіопії відокремилася теж марксистська Еритрея, і де-факто ті території, які Італія відняла у неї сто років тому. У березні 2022 р. Еритрея опинилася в числі тих старих сателітів Москви, які в ООН відмовилися засудити її напад на Україну.
Спецслужби РФ досі працюють над продовженням розпаду держави Ефіопія. Але це у них виходить не настільки успішно, як з Сомалі, яке з початку століття розпалося на сім держав і території, підконтрольні різним загонам джихадистів. Показово, що в 2014 р. один із загонів придуманої в Москві "ДНР" носив назву "Сомалі", щоб показати: Україна розпадеться як Сомалі за кремлівським планом. Цей план не був особливим секретом спецслужб РФ і озвучувався її ЗМІ.
Розпад Сомалі, Судану та Ефіопії – не випадковість. У ЗМІ РФ періодично вводиться ідея про те, що кордони між державами в зоні Сахеля слід переглянути, так як Великобританія і Франція провели їх на карті під лінійку. При цьому ігнорується той факт, що ділити цукру інакше як під лінійку непрактично і кордонів в пустелі де-факто немає.
Причина такої заклопотаності Москви "справедливими" кордонами в зоні Сахари криється у величезних запасах нафти і газу, які до 2010 р. були виявлені в Судані, в Ефіопії, ЦАР та інших країнах регіону. Їх відкриття породили різні проекти трубопроводів з глибини Африки до її узбережжя. Реалізація таких проектів означає Кінець домінування РФ на ринку вуглеводнів в Європі. Якби частину цих проектів реалізували б до 2014 р., то реакція ЄС на захоплення Криму і російсько-українську війну була б набагато жорсткішою.
читайте такожПутін поспішає: чому Росія знову погрожує КиєвуАле така перспектива не радувала Москву і тому зазначені держави Африки стали розпадатися і в ряді країн стали з'являтися всілякі військові рухи. Організацію цього Москві полегшував той об'єктивний факт, що до початку XXI ст. процес формування націй в країнах Сахеля був все ще далекий від свого завершення і їх соціальна структура залишалася такою ж кланово-племінної, як і сто років тому.
Це дозволяє оголошувати будь-яке плем'я окремою нацією і домагатися створення для нього якщо не окремої держави, то якоїсь автономії. Ісламізм і джихадизм теж виявилися зручними інструментами для запуску таких процесів, особливо в країнах з полірелігійним населенням. Якщо на зорі своєї появи іслам був часто об'єднуючим фактором, то зараз він стає все частіше роз'єднує, коли "справжні" мусульмани воюють з "неістинними".
Продовження цієї діяльності Москви-газова війна Алжиру з Марокко, що виникла восени 2021 р. і "випадково" збіглася з газовою війною самої РФ з ЄС. Інший епізод-активація теж восени 2021 р військової діяльності фронту Палісаріо проти Марокко, про який світ встиг ґрунтовно забути.
Москва до реалізації ідеї колоніальної експансії в Африку під прапором "соціалізму" приступила в 1970-ті, після того, як в 1968-1969 р Великобританія і Франція не просто надали незалежність своїм колоніями в Африці, але часто самі ініціювали в них руху за її отримання. Стратегією Москви тоді були військові перевороти в нових державах Африки з метою взяття ними курсу на СРСР, за що їх урядами обіцяли фінансову підтримку і передачу нових, за радянськими мірками, технологій. Після розпуску СРСР стало не до Африки, притому, що такі старі радянські проекти як розпад Ефіопії і Сомалі були за інерцією доведені до кінця.
З ХХІ ст. Африка знову повернулася в поле зору Кремля, який побачив в її газі і нафті величезну небезпеку для себе і прийняв рішення: військові дії – кращий засіб захисту від небажаних трубопроводів. Африка небайдужа Кремлю і з ще двох причин.
По-перше, як база для контролю за світовою торгівлею. РФ не випадково хоче домогтися у Судану будь-яким способом, в тому числі і насадження в ньому військово-авторитарного режиму і держпереворотів, дозволу на створення своєї військово-морської бази на Червоному морі, щоб контролювати вхід в нього і перевезення через Суецький канал. Це турбує навіть Китай, так як контейнери з його товарами йдуть цим шляхом. В результаті Китай в 2020 р. побудував величезну військово-морську базу в Джибуті поруч з військовою базою США. Місця для бази РФ в Джибуті просто не залишилося, і вона вирушила за нею в Судан.
Будувати базу в Сомалі для Москви проблематично, так як доведеться відповідати за місцевих піратів, які з 2010 р. захоплювали танкери з нафтою в 500 км від берега в Індійський океан, ніж тримали ціни на неї на високому рівні. Такі рейди без даних супутникової розвідки і високоточних систем навігації неможливі. РФ через 300 років таки реалізувала план Петра I із взяттям під свій "дах" піратів, але не Мадагаскару, а Сомалі.
Втім, Мадагаскар теж не забутий. РФ активно втручається в життя його політикуму і вибори, так як там процвітає кустарний видобуток дорогоцінних і напівкоштовних каменів ще більш примітивна, ніж видобуток бурштину на Волині.
Друга причина прагнення Москви до контролю за Африкою – її рудні багатства, і це не тільки дорогоцінні камені Мадагаскару. У цьому аспекті Африка цікава РФ так само, як і Казахстан, але вона занадто далека і її складно поки назвати споконвічно "російською землею". Але якщо ПВК "Вагнер" пробуде в ЦАР і в Малі ще 50 років, то і їх землі можуть стати "исконно русскими".
Тільки недалекі економісти можуть запевняти публіку, що розумно і сучасно виробляти комп'ютери і робототехніку, а не добувати сировину. Однак поточний зерновий і вуглеводневий кризи, викликані дев'ятим роком російсько-української війни, на корені спростовують такі твердження.
читайте такожНа програші Кремль не зупиниться, або Чому слабка Росія все одно буде небезпечноюМосква логічно прагне до контролю за рудами Африки, вважаючи, що зможе так тримати весь світ на короткому повідку не менш ефективно, ніж Європу за допомогою газового і нафтового повідця.
Напівдержавні військові компанії типу "Вагнер" для Москви майже такий же інструмент колонізації Африки, яким для Іспанії були приватні компанії Піссарро, Кортеса та інших конкістадорів для завоювання і колонізації Америки або Ост-Індська компанія Англії. Але між європейською та московсько-російською колонізацією Африки є одна істотна відмінність. Європейці створили в Африці держави сучасного типу і пішли, в більшості випадків без стрілянини. Москва, навпаки, прагне до розпаду більшості держав Африки і зацікавлена повернути її країни в додержавний стан, перетворивши на континент невеликих кланово-племінних утворень, подібних Сомалі.
Причому це стосується як африканських демократій, так і автократій. По суті, РФ прагне ліквідувати той соціальний позитив, який створила в Африці європейська колонізація і повернути час назад.
Це не стільки сутнісна властивість Московії-Росії повертати і консервувати соціальну архаїку навіть після відкриття електрики, але ще і неминучий наслідок інструментів її колоніалізму та імперіалізму. Розпад держав Африки на кланово-племінні утворення робить приватні військові компанії РФ великими і впливовими військово-адміністративними структурами на їх фоні і монопольними власниками зброї і військової техніки. За відсутності поставок озброєнь з ЄС, США і Китаю противники "Вагнера" будуть в кінцевому підсумку змушені битися з ним за допомогою копій і луків.
читайте такожСкоро Кремль несамовито заволає: як Росія втрачає аргумент, що пояснює анексію КримуРозпад держав Африки і їх соціальна дестабілізація, що переходить у війну всіх проти всіх – - це набагато більша небезпека для континенту, ніж дефіцит продовольства і зростання цін на нього, про яке попереджають в ООН і з інших трибун. Такі обмежені заходи як спільні європейсько-африканські щорічні вересневі військово-поліцейські командно-штабні навчання "комплексне рішення" (Integrated Resolve), що проводяться з 2018 р. зможуть лише загальмувати, але не скасувати цей процес.
Скасувати його може тільки повне закриття ООН архаїчного політичного проекту "російська окупаційна федерація" і деколонізація самої РФ. Політменеджмент і істеблішмент багатьох країн Африки поки що дуже повільно це усвідомлює, але процес усвідомлення все-таки йде навіть в Зімбабве і в ПАР. Об'єднаним Арабським Еміратам також варто враховувати, що вони федеративна монархія і що готелі Дубая дуже подобаються росіянам.
Сергій Климовський, блогер, кандидат історичних наук
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
