Цілі і плани Кремля щодо України лишаються незмінними: там не бачать можливості існування суверенної незалежної держави Україна у визнаних світом кордонах. А тому війна Росії проти України триватиме і в 2022 році, і далі в різних формах: зараз це конфлікт низької інтенсивності, але протягом листопада-грудня 2021 року часто лунали застереження про те, що в новому році РФ здійснить відкрите широкомасштабне вторгнення. Ця загроза, як Дамоклів меч, висітиме над Україною доти, доки існує Росія в її нинішніх кордонах, та доки в РФ лишається нинішнє політичне керівництво з його неоімперськими ідеями. Найголовніше, чого дуже часто не помічають на Заході: широкі верстви російського населення або мовчки, або з ентузіазмом підтримують такий погляд на світ і агресивні плани Кремля.
У цьому сенсі для України за 2021 рік нічого не змінилося.
Єдине, що змінилося – риторика і тактичні підходи Москви. Цим 2021 рік був надзвичайно важливим. Для цього було декілька причин.
Перш за все, низка кроків української влади за 2021 рік змусила росіян усвідомити: вони втрачають можливість нав’язати своє бачення Україні, а також через Мінські домовленості обмежити суверенітет нашої держави та її право бути частиною західного світу – світу безпеки, добробуту, верховенства права, демократії, тобто всіх тих речей, за які стояв не один майдан.
Це – ключова причина, чому відбувається війна.
До того ж, Росія помилилася у Зеленському: їй здавалося, що такого російськомовного простачка без особливого національного, тобто українського, коріння буде легко обвести круг пальця. Російське керівництво покладалося на те, що Зеленський не розуміється ні на зовнішній, ні на безпековій політиці. Крім того, у Кремлі сподівалися, що бажання Зеленського бути популярним підштовхне його до згоди на певні кроки, наприклад, визнання Росії посередником, а "ДНР" і "ЛНР" – стороною конфлікту, а потім і на проведення виборів на окупованій території, тобто легітимацію російських проксі в українському політичному полі. А найголовніше – росіяни сподівалися змусити Зеленського спаплюжити Конституцію України.
Але – Зеленський продовжив лінію Порошенка: вони обидва зуміли уникнути фіксації "хотєлок" Кремля в українському законодавстві.
Реакція Москви не забарилася. Згадайте хамську статтю Медведєва, де він заявив, що Росії немає сенсу розмовляти з Зеленським, тож російська влада почекає, допоки в Україні зміниться президент.
Читайте такожУкраїна для Путіна – кістка в горлі: або проковтне, або задихнеться, втративши її
Потім російське МЗС оприлюднило листування "нормандської четвірки", а такий крок можна розцінювати виключно як торпедування мінського процесу і підвищення ставок у шантажі України та її західних партнерів.
Далі й сам Путін на своїй пресконференції фактично заявив, що готовий до війни з Україною, коли на питання про те, що він буде відчувати, коли дасть наказ росіянам стріляти в українців, він не запевнив, що цього не зробить, бо ми ж "один народ", але сказав: "А що відчуває київське керівництво?".
Фактично Путін продовжує наполягати на тому, що Україна повинна виконувати Мінські домовленості у трактуванні Москви. Він підтвердив, що з нинішньою українською владою він не збирається розмовляти, бо все вирішується у Вашингтоні. Росіяни договорилися до того, що не лише з Україною немає сенсу розмовляти, але і з Європою. Тобто Росія стала проявляти великодержавність глобального масштабу.
Далі Путін чітко зазначив, що йому не подобається ані наш закон про мову, ані про перехідний період, ані про корінні народи, ані Кримська платформа – все це його надзвичайно дратує. А, значить, Україна все зробила правильно.
Також нагадаю, що в Україні були прикриті проросійські телеканали-смітники, а один із ключових «сірих кардиналів», який допомагав Путіну впливати на українську політику, тобто Медведчук, здобув серйозні проблеми, а тому тепер не має часу займатися підривом України.
Читайте такожМарні мрії кремлівських ідеологів про розширення: чому розпад Росії імовірніший, ніж здається
Власне, все це пояснює, чому почалося загострення у російсько-українських стосунках, чому Росія погрожує Україні вторгненням, чому російське керівництво не хоче розмовляти з нинішнім українським президентом і буде намагатися розхитати ситуацію в Україні. В гіршому випадку Росія може вдатися до військової операції, аби показати свою велич і могутність та примусити Україну капітулювати на російських умовах.
Для українського суспільства позитив у тому, що наша влада зробила доволі багато важливих і цікавих речей у зовнішній політиці за 2021 рік. Петро Олексійович міг би позаздрити Володимиру Олександровичу, зважаючи на змісту Хартії стратегічного партнерства України та США, підписаної у 2021 році.
Інше питання – наскільки нинішня американська адміністрація готова йти далі у підтримці України...
Перша зустріч Путіна і Байдена посилила впевненість росіян у тому, що США є слабкими, і вони починають відступати від своїх глобальних позицій. Свідченням цього у Росії вважають вихід США з Афганістану.
Зовнішньополітичні та стратегічні підходи адміністрації Байдена інші – нинішня американська адміністрація демонструє бажання мати стабільні та передбачувані відносини з Російською Федерацією. Це – нонсенс для тих, хто знається на політиці РФ у 2000-2021 роках, у період, коли при владі перебуває Путін.
Крім того, очевидним є небажання нинішньої американської адміністрації втручатися в конфлікти і створювати можливості для нової конфронтації та нового конфлікту. З одного боку, продовжується співпраця України і США, зокрема, американці допомагають нам зброєю і не тільки. Але з іншого – адміністрація Байдена не хоче дратувати Путіна, а тому, навіть не зважаючи на загрозу імовірного вторгнення РФ в Україну, вона не надає екстрених обсягів допомоги нашій країні. Усе це для Москви є певним сигналом про те, що можна просуватися далі і поводитися ще більш нахабно.
У Франції в 2022 році відбудуться президентські вибори, і зараз Макрон зосереджений передусім на боротьбі за переобрання на новий президентський термін. Тобто Франції не до України.
У Німеччині в 2021 році утворилася нова коаліція. І Німеччина традиційно більше хоче діалогу з Росією, аніж конфронтації з нею. Тим більше, соціал-демократи свого часу були прорадянськими, а потім стали проросійськими і особливо не змінюють своїх позицій. Хоча певні сигнали про зміни є, бо нові депутати, молода поросль до Росії ставиться більш критично і здатна на більш-менш жорсткі кроки щодо РФ.
Читайте такожЧекаючи, коли "полихне" в Україні, Росія може проґавити власні території
Також слід згадати спільну заяву Меркель і Байдена про Північний потік-2, яка фактично дала "зелене світло" для добудови цього газопроводу. Це, безумовно, в Росії сприймається як власна перемога і слабкість Вашингтону, а, відтак, РФ робить висновок, що їй можна рухатися далі.
Усі ці речі – небажання російського керівництва розмовляти з Україною через те, що певні її кроки не подобаються Москві, сприйняття Кремлем США як слабкої ланки, сприйняття росіянами європейців як другої слабкої ланки – підштовхують Путіна до більш активних дій щодо України.
Утім, є ще одна причина, про яку Путін не говорить – погіршення ситуації у самій Росії передусім через економічну і політичну модель керування Путіна, а також через санкції та пандемію коронавірусу.
***
Росія чудово розуміє, що Україні ні в 2022 році, ні через кілька років не стати членом НАТО. Але у Кремлі бачать, що українське військо надзвичайно змінилося: воно надзвичайно посилилося, у порівнянні з 2014 роком, технікою, озброєннями і тренуваннями, які проводять інструктори з США, Великої Британії, Канади та деяких інших країн.
Тобто Путін усвідомлює, що, таким чином, зменшується вразливість України перед можливим вторгненням РФ. Відтак, вікно можливостей у військовому сенсі для Росії стає вужчим.
Тож, якщо у Кремлі не можуть зупинити процес посилення обороноздатності України, зокрема, через американську безпекову допомогу, там ростиме відчуття необхідності кардинального вирішення «українського питання», поки Київ, як їм здається, недостатньо готовий, і ціна такої опції виглядає не надто високою.
Олександр Хара, експерт Центру оборонних стратегій, дипломат, спеціально для Главреда