Війни, в кінцевому рахунку, виграють або програють – люди. Їхня готовність жертвувати собою в ім'я ідеї. Римські легіони перемагали, поки була сильна ідея Риму, поки орли на штандартах не стали вульгарною декорацією, а слово "Цезар" ще викликало ентузіазм, а не нудоту. Вони ще могли якийсь час нести жах в підкорені провінції, але вже нічого, крім.
Аттіла прийшов на руїни – і це були руїни ідеї, перш за все.
Вермахт був сильний і навчений, але помилкова ідея зіткнулася одного разу з праведною, благородною люттю – і саме цією благородною люттю з великої пісні і була зрештою розчавлена. Ніяка дисципліна не компенсує внутрішньої апатії, а німецький солдат під Сталінградом не міг не задатися питанням: що я тут роблю?
У наших солдатів цього питання не виникало.
Виникло потім – у Берліні в 1953-му, в Будапешті в 1956-му...
У моєму Фейсбуці трагічною низкою йдуть обличчя українських солдатів, загиблих за свою батьківщину. Пости їхніх вдів, матерів... Загиблі названі поіменно – вони герої України. Ми присутні при трагічних і великих днях нації, яка стає нацією на наших очах. Українцям є за що воювати.
Читати такожПутін наближає розвал Росії, але зістрибнути з "українського кола" йому не дадуть
Російські солдати забрані на війну обманом і воюють незнамо за що. Воюють, зрозуміло, погано. Все розкрадено до початку бойових дій, але ще раніше кошторису поцуплена правда. Війна названа спецоперацією, убитих утилізують безіменно, про втрати повідомляється брехливо...
Неможливо виграти війну нишком, і війна з Україною вже програна.
Читати такожКремль змінює цілі: чому вже ніхто не завадить Україні повернути Донбас і Крим
Так, можна наостанок перетворити на пил, за прикладом Маріуполя, ще десяток міст, можна, в смертельній інерції, угробити нові тисячі людських життів, – але перемогти?
Як? І в ім'я чого?
В ім'я цього пустоокого психопата?
Жартуєте?
Страшний жарт, ціною вже в десятки тисяч життів і мільйони зламаних доль.
Читати такожРосія звихнулася надовго: чому Європі не уникнути участі в третій світовій
"Брехня, – писав Лец, – нічим не відрізняється від правди, крім того, що не є нею".
Покалічене самолюбство останнього російського царька і похмуре, зомбоване останкінськими провокаторами населення, – не заміна правді, а вона на боці України, і Україна, звичайно, переможе.
А Росія, з кожним днем війни, тільки поглиблює прірву між собою і світом та збільшує ціну майбутньої контрибуції, моральної, перш за все.
Віктор Шендерович, російський письменник, журналіст, публіцист